Яр [uk]

Він лукаво подивився на мене й пішов до шафи, звідки приніс пляшку коньяку й дві чарки.

— Французький, — сказав Газе. — Як і те вино, що ми з вами одного разу пили.

Я спробував бути незалежним і закинув німцеві:

— Тоді ви намагалися втягти мене в неприємні розмови. Тепер я розумію, нащо.

— Нащо ж?

— Ви перевіряли мене.

— Тоді — ще ні, — мовив Газе.

— А тепер?

— А тепер? — Він подав мені одну чарку й поналивав обом. — А тепер — уже ні. Вас це влаштовує?

— Цілком.

— Тоді випиймо. Прозіт!

— Прозіт, — відповів я, і ми винили. Такого коньяку мені зроду не доводилося куштувати. Власне, я взагалі ніколи не нив коньяку, тому з мимовільною повагою глянув на наклейку.

— Сподобався? — поспитав лейтенант і простяг пляшку. — «Наполеон»! Справжній «Наполеон». — Він не без жалю налив ще по одній. — Чого ви всміхнулися?

Я відповів:

— Сьогодні вже вдруге зустрічаюся з цим великим завойовником. — Я показав на наклейку, де було зображено Бонапарта в традиційній позі.

— До речі, — скосував на мене лейтенант. —. Якої ви думки про того, першого?

— З яким порівнюють фюрера?

— Так, про той гороскоп.

— Я вже вам казав, пане лейтенант. А ви якої думки про нього?

Лейтенант поставив пляшку на місце, у шафу, і здалека поглянув на мене:

— Я вже теж вам казав. Під час нашої першої з вами зустрічі. Власне, другої: в мене вдома.

— Ви просто випробовували мене тоді.

— Ні, — заперечив Газе. — Не випробовував. Просто, інколи хочеться вилити перед кимось душу.

— Ви й досі дотримуєтеся думки, що Гітлер провадить неправильну національну політику? — спитав я й знову пошкодував за свій довгий язик. Але Газе відповів на диво дружелюбно:

— І досі. І що не день, то моя впевненість міцніє. Оті паралелі з Наполеоном здаються мені дуже ймовірними.

— Пане лейтенанте, — сказав я. — Ви й цю розмову колись використаєте проти мене ж?

Газе всміхнувся якось сумно й ніби знехотя:

— Не треба бути таким злопам'ятним, підпоручнику. Як ви гадаєте, хто міг додуматися до такого?

Він говорив про гороскоп, і тут я не втримавсь:

— Принаймні, не пані Ганна Базилевич.

Німцеві повіки ледь відчутно здригнулися:

— Це вона вам сказала?

— Я в цьому переконаний, — проказав я, цупко вп'явшись у німця очима.

— Ви, підпоручнику, відповіли не по суті.

— Якби я не пересвідчивсь у ваших дружніх до мене почуттях, міг би подумати, що допит і досі триває, — саркастично зауважив я, але німецького контррозвідника треба було заспокоїти, тож я докинув: — Пані Ганна нічого не казала мені про це... І я, власне, погано розумію, чого ви зі мною завжди такий одвертий.

Газе весело й сливень безтурботно засміявся:

— Я вже вам казав колись про це. Крім того, ви нагадуєте мені сфінкса, якому можна про все звірятися, бо він розмовляє тільки раз на дві тисячі років.

Я й цього разу прийняв гру такою, як її пропонував лейтенант: