Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг». Краткое содержание книги:
Скільки ще друзів і соратників належить втратити легендарному Річарду Сайфера, лорду Ралу, Шукачеві Істини?
Можливо, щось вирішить, нарешті, відкрита битва з безжальним Соноходцем Джеганем, що завойовує все нові землі і стверджує на них жахливу владу Темряви?
На це питання не можуть — або не бажають — відповісти сповідниці, для яких немає таємниць.
Значить, Річарду належить знов вийти на бій з повелителем Мороку — і в громі зброї і мовчанні полеглих пізнати Дев'яте Правило Чарівника …
Вона відчинила мішок, щоб щільніше скласти речі, щоб звільнити більше місця. Їй це не вдалося. Мішок і так ледве-ледве закривався.
З наростаючим занепокоєнням, що витрачає занадто багато часу, вона витягнула одяг, намагаючись знайти, у що можна було б звернути шкатулку.
Назовні появилося її шовкове біле плаття.
Келен, не відриваючись, дивилася на ніжну білу матерію в своїх руках. Це було саме гарне плаття, яке вона коли-небудь бачила. Але чому воно тут? Вона — ніхто. Рабиня. Що рабині робити з таким прекрасним платтям? Вона не могла змусити свій розум працювати, щоб відповісти на питання.
Думки просто відмовлялися приходити в голову.
Келен схопила одну з скриньок, загорнула в поділ сукні і запхнула у мішок. Вона натиснула на шкатулку, намагаючись втиснути її глибше, потім закрила клапан, щоб перевірити, закриється чи мішок. Клапан ледь накрив верх шкатулки, а вона поклала всередину всього лише одну. Їй довелося затягти ремінь, щоб мішок не відкривався. Вона не могла навіть припустити, що зробити, щоб вмістилися ще інші дві.
Сестра Юлія пояснила гранично точно, що Келен повинна заховати шкатулки у свій мішок, інакше солдати побачать їх. Вони забудуть Келен, але Сестра Юлія сказала, що солдати помітять шкатулки, які Келен намагається винести із саду, і піднімуть тривогу. Їй було сказано цілком ясно, що шкатулки повинні бути заховані. Але вона не знала, як вмістити в мішку всі відразу.
Кілька днів тому, на привалі, Сестра Юлія наблизила своє обличчя майже впритул до обличчя Келен і пошепки пояснила, що саме зробить з нею, якщо та не послухається наказу.
Келен затрясло від спогадів про слова Сестри Юлії тієї моторошної ночі. Вона подумала про Сестрі Тові і затремтіла ще більше.
Що ж їй робити?
57
Келен штовхнула одну з дверей зі зміями на зовнішній стороні. Сестри Юлія і Тові миттєво помітили її і обережними жестами наказали їй підійти до них туди, де вони чекали. Вони не хотіли, щоб їх бачили біля дверей зі зміями і черепами.
Келен перетнула хол, дивлячись на мармурові плити під ногами, щоб не дивитися в очі Сестрі Юлії.
Як тільки Келен пройшла коридор і виявилася досить близько, Сестра Юлія схопила її за рукав сорочки і втягнула в одну з ніш в стіні. Обидві Сестри постали перед нею, немов уклавши в клітку.
— Хто-небудь намагався тебе зупинити? — Запитала Сестра Тові.
Келен похитала головою.
Сестра Юлії зітхнула.
— Добре. Покажи їх.
Келен стягнула мішок з плеча і виставила перед собою, щоб сестри могли відкрити клапан. Вони обидві схопилися за ремінь внизу, намагаючись відкрити. Коли вузли були розв'язані, вони відчинили мішок.
Сестри притулилися одна до одної плечима, щоб люди в залі не могли побачити, що вони роблять, не могли побачити, яку страшну річ вони хочуть витягнути на світло. Сестра Юлія обережно потягнула за шовкову матерію білої сукні Келен, щоб побачити шкатулку, загорнену в сукню.
Обидві стояли, з трепетом заглядаючи всередину.
Сестра Юлія просунула руку з тремтячими від збудження пальцями глибше, намагаючись намацати інші дві шкатулки. Не знайшовши їх, вона відступила назад, її обличчя потемніло.
— Де інші дві?
Келен сковтнула. — Я не змогла покласти їх всі в мішок, Сестра. Вони не вміщалися. Ви наказали мені покласти їх мішок, але вони виявилися такими великими. Я…
Перш ніж Келен змогла сказати щось ще, перш ніж встигла пояснити, що сходить ще два рази, щоб узяти інші шкатулки, Сестра Юлія в гніві так заходилася шмагати її дубовим прутом, що аж повітря засвистіло.
Пролунав оглушливий тріск, і Келен відчула сильний удар по голові.
Світ потонув у безмовності і пітьмі.
Келен зрозуміла, що неживою грудкою звалилася на коліна і приклала руку до лівого вуха, намагаючись втихомирити паралізуючий її біль. Вона бачила кров, що розбризкалася навколо по підлозі. Вона забрала руку й подивилася на неї — на руку немов була надіта тепла кривава рукавичка.
Келен була в силах лише дивитися на свою руку і ледве дихати. Біль була такою нещадною, що голос її не слухався. Вона не могла навіть кричати в агонії. Здавалося, ніби вона дивиться крізь довгий, туманний, чорний тунель. Її нудило.
Раптом Сестра Юлія схопила Келен за сорочку і підняла її, але тільки лише для того, щоб жбурнути об стіну. Голова Келен вдарилася об камінь, але біль від цього була незначною у порівнянні з тією, що і без того терзала її голову, щелепу і вухо.
— Ти тупа сука, — прошипіла Сестра Юлія, потягнувши Келен на себе і знову жбурнувши об стіну. — Ти тупа, безмозка, жалюгідна сука!