Історія України. Посібник
- Автор: Бойко Олександр Дмитрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий центр "Академія"
- ISBN: 966-580-122-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України. Посібник». Краткое содержание книги:
У процесі підготовки до друку цього видання уточнено деякі формулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях та суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості мотивів вчинків конкретних історичних постатей. Виклад подій доведено до середини 2001 р.
Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати суть і наслідки подій минулого нашого народу.
Для України ця «гонка за лідером», яка вимотувала сили, енергію та ресурси, закінчилася тим, що виробництво продукції тваринництва в республіці 1964 р. впало до 92 % рівня 1958 р.
Фактично кожна з розглянутих надпрограм тією чи іншою мірою зазнала краху, хоча в кожній з них, враховуючи їхнє цільове спрямування, було немало корисного та реалістичного. Нездійсненними їх робили, як правило, грандіозні масштаби, волюнтаристські методи, форсовані темпи, тобто вади, які є характерними для функціонування командно-адміністративної системи. Участь України в здійсненні хрущовських надпрограм зумовила втрату ритмічного розвитку економіки республіки; нераціональне використання значних матеріальних та людських ресурсів; суттєвий підрив потенціалу народного господарства; закріплення пріоритетності екстенсивних форм господарювання.
Починаючи з 1958 р., у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо в період від 1950 до 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65 %, то з 1958 до 1964 р. — лише на 3 %. Таке саме становище склалося загалом по країні.
Такий спад був зумовлений низкою причин:
1) певна децентралізація командної системи не означала ні її знищення, ні її усунення від управління господарством. Вона ще зберігала свої основні позиції, що призводило до посилення адміністративного тиску на колгоспи, «урізання» присадибних ділянок та ін.;
2) надпрограми поглинали значну частину матеріальних та людських ресурсів, консервували екстенсивний характер розвитку сільського господарства;
3) реформи здійснювалися непослідовно, суперечливо, хвилеподібне, в режимі «вперед — стоп — назад», несучи на собі значний вплив суб'єктивізму;
4) у 1958 р. було прийнято рішення про викуп колгоспами техніки МТС, що суттєво вдарило по колгоспних бюджетах. Зокрема, колгоспи України змушені були придбати понад 108 тис. тракторів, майже 43 тис. комбайнів та іншу техніку на суму 4,2 млрд. крб.
Важливою для усього народного господарства була реформа управління. Суть її полягала в певній демократизації управління, розширенні господарчих прав союзних республік, наближенні управління до виробництва, скороченні управлінського апарату. У лютому 1957 р. запроваджується нова система управління, що мала органічно поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік, країв, областей.
Стрижнем нової системи був територіальний принцип і управління через ради народного господарства (раднар-госпи), що створювалися в економічних адміністративних районах. На території СРСР було утворено 105 таких районів, а в УРСР — 11. Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. промислових підприємств, і наприкінці 1957 р. їм були підвладні 97 % заводів республіки (1953 р. — лише 34 %). Реформування управління тільки-но почалося, а з трибуни липневого (1958) Пленуму ЦК КПУ Підгорний, намагаючись знову продемонструвати, що він іде з Хрущовим у ногу, оптимістично підводив підсумки: «здійснена реорганізація керівництва промисловістю і будівництвом повністю себе виправдала».
Безумовно, нова система управління мала позитивні наслідки: сприяла поліпшенню розподілу праці та її кооперації в межах економічного регіону; швидше стала формуватися виробнича і соціальна інфраструктура; повніше використовувалися місцеві ресурси та ін. Крім цього, така система сприяла проведенню Україною, як і іншими республіками, чіткішої незалежної економічної політики. Водночас нова система мала серйозні вади: неспроможність забезпечити єдність технічної політики; гальмування впровадження нової техніки; фактичне збереження централізованого планування та ін.
Ситуацію не врятувало укрупнення 1962 р. раднаргоспів і створення республіканських раднаргоспів та Вищої Ради народного господарства СРСР. Централізм як основний принцип діяльності командно-адміністративної системи знову набирає сили. У приватній розмові П. Шелест, який став 1963 р. першим секретарем ЦК КПУ, дорікав Л. Брежнєву: «…ви в центрі створили неймовірно непробивну центропробку. Нас у республіці так затиснуто, що ми й дихнути самі не в силі. Скажімо, десь треба перекинути греблю через річку — запитуй у Москви… Дітям потрібен піонерський палац — без Кремля ані кроку… Доводиться переобладнати якесь виробництво — знову тільки дозвіл згори. Ось до чого ми дожилися».
Шелест Петро Юхимович (1908–1996) — партійний та державний діяч. Народився на Харківщині. Трудову діяльність почав у 1923 р. робітником на залізниці. По закінченні Маріупольського металургійного інституту (1935) працював на заводах Маріуполя і Харкова. З 1940 р. — секретар Харківського міськкому КП(6)У. Під час німецько-радянської війни працював у партійних органах Челябінська, Саратова. У1948 —1954 pp. — директор заводів у Ленінграді та Києві. З 1954 р. — на партійній роботі. У 1957–1962 pp. — перший секретар Київського обкому, у 1968–1972 pp. — перший секретар ЦК Компартії України. Був членом Політбюро ЦК КПРС (1966–1972). За переконаннями Шелест був непохитним комуністом. Водночас він сприяв самоствердженню української нації, домагався паритету в економічних відносинах республіки в межах союзної держави, врахування потреб України при економічному плануванні в Радянському Союзі, наголошував на необхідності національно-культурного, мовного розвитку українців. Унаслідок цього був запідозрений вищим керівництвом СРСР у недостатній лояльності, усунутий з посади першого секретаря ЦК КПУ і переведений до Москви одним із заступників Голови Ради Міністрів СРСР (1972). Водночас було розгорнуто різку критику його книги «Україна наша Радянська» за «недостатній інтернаціоналізм». Невдовзі Шелест був виведений із Політбюро і відправлений на пенсію.