Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

На сьогодні гострою є потреба запровадити мінімально допустимі розміри земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На шкідливість надмірного подрібнення земельних ділянок звертають увагу П.Ф. Кулинич, Т.О. Коваленко[295] та інші вчені. Пропозиції встановити нормативи мінімальних розмірів земельних ділянок, виходячи з місцевих умов, наявності земель та щільності населення, висловлювались у спеціальній літературі ще на початку земельної реформи, проте, на жаль, не були почуті законодавцем[296].

На наш погляд, існує два способи, за допомогою яких вимоги щодо раціонального використання земель можуть набути обов'язкового характеру. Перший спосіб-це видання нормативно-правових актів, які б санкціонували ті чи інші агротехнічні правила та норма­тиви; другий - це закріплення у законодавстві загальної вимоги науково-обгрунтованого використання земель лише на підставі відповідних проектів (сівозмін тощо). Як видається, ці способи мають бути поєднані: загальна вимога щодо науково-обгрунтованого викори­стання земель повинна бути підкріплена окремими актами з самих важливих питань, що могли б видаватися у формі стандартів чи технічних регламентів.

Цікавим у цьому відношенні є досвід Іспанії, де закон 1953 р. про охорону і поліпшення сільськогосподарських угідь зобов'язує власників застосовувати агротехнічні прийоми відповідно до норм, визначених міністерством землеробства[297].

До пункту "б". Дана складова охорони земель є відображенням принципу пріоритету земель сільськогосподарського призначення, закріпленого у загальному вигляді у ст. 23 ЗКУ.

Як зазначають представники землевпорядної науки[298], критерієм віднесення сільськогосподарських угідь до таких, що мають гіршу якість, у сучасних умовах повинні бути положення Порядку консервації земель, затвердженого наказом Держкомзему України від 17.10.2002 №175.

Реалізації принципу пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, окрім Його законодавчого закріплення у загальному вигляді, слугують низка правових механізмів: (1) встановлення т.з. норм відведення земель для несільськогосподарських потреб, (2) вста­новлення особливого ускладненого порядку вилучення особливо цінних сільськогосподарських земель для інших потреб, (3) встановлення обов'язку рекультивації земель, (4) встановлення обов'язку відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва.

Норми відведення земельних ділянок для певних несільськогосподарських потреб передбачені як законодавчими[299], так і підзаконними нормативно-правовими актами[300]. Наведені нормативи забезпечують використання для несільськогосподарських потреб мінімально необхідних площ земель, передбачаючи в одних випадках конкретну мінімально необхідну площу земельної ділянки для певної потреби[301], а в інших випадках встановлюючи чіткі правила щодо обчислення такої мінімально необхідної площі (наприклад, встановлюючи норми відступу до межі від крайніх проводів лінії зв'язку)[302].