Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Спомини запорожця
Спомини запорожця - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Спомини запорожця

Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:

Спомини Никифора Авраменка, написані в рідкісному для української літератури жанрі «документального свідоцтва», вражають своєю відвертістю та безпосередністю. Події в Україні першої половини XX століття постають крізь особистісне сприйняття простої людини, чия молодість припала на буремні роки Визвольної війни. Дитинство в Запоріжжі початку минулого століття, фронти Першої світової, становлення української армії, бої українських військ у 1917–1919 рр., Зимовий похід, еміграція у Польщі — про все це читач дізнається з щирої сповіді учасника тих далеких подій. Упорядковані та підготовлені до друку автором ще на початку 1970-х, спомини стали своєрідним посланням нащадкам у XXI столітті.
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
1 ... 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253
Перейти на страницу:

Видно, чекіст, лице просте, не жидівське, скоріше ремесленика. Діло поважне, хіба не пустять… а всім своїм єством хочеться до себе на Запорожжя…

А може, бере той комендант на іспит? Хоче на гачок піймать? Побачимо. Цікаво, як себе почувають і що роблять ті старшини і козаки, що поїхали в кількосот чоловік з Стрілкова, коли приїжджала комісія з Радянської України в цій справі. Немало там було старих, заслужених, як полк. Гаврішко, сотники Лучиня, Шепель та інші.

Будівництво

Щось в квітні виїхав я в Брест будувать великий трьохповерховий дом для інженера Гринберга, котрий мав в Барановичах якісь роботи в казармах. Зо мною поїхало коло 10 чоловік своїх, які працювали у Даценка або в казармах. Це були або чорноробочі, або такі, що любили чарку. Всі — без грошей і якогось запасу. Поїхав і Гноянко та Скопський.

Мешкання дав Гринберг у свого тестя — величезна кімната з нарами та одне ліжко для мене. Всі, що поїхали, були обірвані та напівбосі. Як не робила б людина, убраться було неможливо, марка падала катастрофально.

Гринберг платив щотижня. Мав велику аптеку, і виручка йшла на виплату. Даценко нічого не взяв до будови, а інші роботи перебрала залізниця. Тоді власне покинув пост Лянеберг і переїхав в Лодзь реорганізовувать труд.

В тім моменті вибирать щось кращого було трудно, а Гринберг оказався порядною людиною. Була ще одна болюча і небезпечна справа. Ми мали часові папірці, що свідчили про працю на залізниці, кінчався їх строк. Живучи в приватнім домі, треба було приписаться в домовій книзі.

Робить нема чого, треба радить. Пішов з цією справою в поліцію. Там сказали принести списки, написані по поданій формі і по дві малі фотографії на каждого. До нас за кілька днів пристало таких бездомних своїх з десяток. Всі були на положенні безправного заляканого зайця.

Саме Гринберг виплатив на артіль. Тут прийшла така думка. Забезпечиться харчами на тиждень, а що оставалось, хватало заплатить фотографові та одного з давадцяти так-сяк одіть і обуть. Про це повідомив свою компанію, і всі (крім двох) згодились. Поки всі не будуть одіті, гроші будуть у мене. Одіваться будуть по жеребку, як випаде. В тім першім убранні всі по черзі підуть остригтись і до фотографа. Все одбувалось в приспішеному темпі. Перший був одітим і обутим Іван Радченко, мій козак, здоровенний, неряшливий, навіть рідко умитий. Була морока з черевиками, бо на його здоровенні ноги насилу найшли по мірі. Так ото в тім самім светрі і піджакові знімалось з 20 чоловік. Гноянкові тільки дав я своє убрання.

Коли за тиждень приніс я посвідчення з печатями та фотографіями, з правом проживання в Бресті та повіті, піднявсь такий гармидер, що аж стіни тряслись. Один співав, другий щось кричав, той мовчки втирав очі, а підполковник Шурка Болдирів пішов в танець, навприсядки, повзунком, дорожкою, решта грала на гребінцях, била в долоні, сковороду.

Як би не було, минута особлива. Ніхто не одішле до табору, не затримає в арешті як бродягу. Всі споважніли, почули за собою право на проживання не криючись, на труд.

Фотододаток

Никифор Авраменко з батьком Антоном Миколайовичем та старшим братом Андрієм. Початок XX ст.

Никифор Авраменко. 1915 р.

Никифор Авраменко (ліворуч). В час Першої світової війни

Никифор Авраменко. 1911р.

Після Визвольної війни. Одразу по виходу на еміграцію. Початок 20-х років

Весільне фото Юлії та Никифора Авраменків. 1924 р.

Никифор Авраменко з маленькою донькою Галиною

Никифор Авраменко. 1939р.

Подружжя Авраменків. Початок 1930-х років

Подружжя Авраменків. Кінець 1940-хроків

Никифор Авраменко з синами Романом (ліворуч) та Антонієм (праворуч)

Родина Авраменків. Сидять: Юлія та Никифор Авраменки. Стоять (зліва направо): Антоній, Галина та Роман. 1950-ті роки

Родичі з "далекої" України. Праворуч — рідна сестра Никифора Авраменка, що залишилася в Україні. На Великдень, ймовірно, 1950-ті або 1960-ті роки

1 ... 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)