Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

— Схоже на те, — кивнув Чейз.

— Ну, що ж, таке життя, — продовжував Зедд. — Я подумав, що раз кордону більше не існує, і враховуючи всі виникаючі проблеми, можливо, ви вдвох візьмете на себе цю відповідальність і допоможете мені захистити Замок Чарівників. Я ж набагато менше відповідаю цьому завданню, ніж людина, спеціально навчена подібним речам. — Зедд відкинувся назад, лукаво піднявши брову. — Це життєво важливо.

Спершись ліктями на стіл, Чейз жував печиво.

Нарешті він помішав ложкою в мисці.

— Так, може статися біда, якщо Джеган пошле необдарованих, щоб знову прибрати Замок до рук. — Він обмірковував пропозицію старого чарівника. — Емма зрозуміє.

— Приведи її сюди, — знизав плечима Зедд.

— Привести її сюди? — Насупився Чейз.

Зедд обвів рукою навколишній простір.

— У Замку достатньо місця.

— Але що ми будемо робити з нашими дітьми? — Чейз відсунувся від столу. — Ти ж не хочеш бачити нікого з моїх дітей в цьому місці? Вони будуть бігати туди-сюди, гратися в залах. Це зведе тебе з розуму. До того ж, кожен наступний шибеник ще гірше попереднього, — додав він, скосивши на Рейчел одне з удавано сердитих очей.

Дівчинка хихикнула з-за тарілки з печивом.

Зедд ще пам'ятав звучання дитячого сміху в Башті, звуки задоволення і життя.

— Так, це буде нелегко, — погодився він, — але це все, зрештою, заради захисту Замку. Хіба моя невелика поступливість не варта організації його захисту?

Рейчел переводила погляд з Чейза на Зедда.

— Моя нова сестра, Лі, може принести тобі кота, Зедд.

— Точно, — вигукнув Зедд, вимахуючи руками. — Я не бачив котяру цілу вічність! Вона добре піклується про нього?

— О, так. Ми всі добре дбали про Кота, — серйозно кивнула дівчинка.

— Що ти думаєш про це, Рейчел? — Нарешті спитав Чейз, — Ти хочеш жити тут, у цій брудній старій дірі разом з цим старим буркотуном?

Рейчел підбігла й обняла його ногу.

— О, так, якщо можна! Будь ласка. Це було б так здорово.

— Тоді, вважаю, вирішено, — зітхнув Чейз. — Але тобі треба пристойно себе вести і не шуміти, щоб не набридати Зедду.

— Я обіцяю, — вигукнула Рейчел. Вона спохмурніла, подивившись на Зедда. — А мама теж повинна буде повзти по вузькому тунелю, щоб потрапити сюди, як це зробили ми?

Зедд хихикнув.

— Ні, ми дозволимо їй увійти більш гідним шляхом. Як і личить леді, — він обернувся до Фрідріха. — Як тобі моя пропозиція, хранитель кордону? Чи хочеш ти продовжувати справу, доручену тобі лордом Ралом, і залишитися, щоб допомогти нам захистити Замок?

Фрідріх повільно повертав птицю, що стояла на кінчику крила, роздумуючи.

— Ти знаєш, — додав Зедд, — поки ми будемо чекати атаки, для тебе тут знайдеться справа. Тут, в Башті, багато старовинних позолочених речей, які потрібно відновити. Можливо, ти погодишся стати офіційним позолотником Замку? У нас достатньо золотих листів. А коли мешканці повернуться в Ейдіндріл, у тебе буде достатньо надійних клієнтів.