Молоді літа короля Генріха IV

Отак розмірковуючи ночами коло табірного вогнища або десь на самоті під деревом, Анрі доходив і до веселіших думок. Дорогенько ж усе це обходиться Гізові! Він не хоче нудьгувати, скликав знову двір, годує й розважає все пишне товариство, в тому числі й Валуа, — замість убити його. З жінками волочиться більше, ніж слід, — а ми скуштували цієї втіхи, на собі спізнали, що після неї врешті все обридає, все нудне, світ не милий. Вона страшенно стомлює, а надто таких Голіафів, як Гіз. А втім, хто знає: може, він якраз цього й хоче — утоми. Пиха, нудьга, втома від утіх — усе воно разом спокушає заплющити очі й чекати удару. Ми самі зовсім недавно трохи не піддались такій спокусі. Аж вуса посивіли.

І коли примчав гонець із звісткою, що герцога Гіза вбили в королівському покої, а сам король дивився на те крізь запону ліжка, Анрі не здивувався. Він був задоволений. Усі подробиці вбивства: як кожен з убивць ударив кинджалом тільки один раз, у нестямній люті, наче наосліп, наче ніхто сам собі не вірив, що зважився на таке, — все це Анрі вислухав спокійно. Він плакав на бойовищах, а тут — ні. Хоч убивці вчепилися вже смертельно пораненому Гізові за ноги, та він доволік їх за собою через увесь покій аж до ліжка Валуа — а той і тремтів, і шаленів, і млів із зловтіхи й урешті вдарив забитого Гіза ногою в обличчя, як сам Гіз колись ударив мертвого адмірала Коліньї. Бог не дарує їм нічого — ось що бачив Анрі. Нехай усі закони будуть зламані, але господній закон лишиться в силі. Останню ніч Гіз пробув із Шарлоттою де Сов; із цією самою жінкою переночував і Анрі перед своєю втечею. Вона його не любила, тільки полегшувала йому тягар його тодішньої самотності. Зате свого єдиного повелителя їй судилося наостанці знесилити, так що вранці він аж мерз у сірому шовковому вбранні, поки не задубів зовсім від ударів інших. Що ж, прощавай, Гізе, а Шарлотті хай щастить! Король тріумфує. Кардинала Лотарінгського він звелів задушити[162] в темниці, третього брата, Майєнна, розшукує — от якби таки розшукав! Справжній танок мерців триває весь той вісімдесят восьмий рік, а найвельможніші пристають до того танку за день перед різдвом. Перевішай їх там у Парижі, брате Валуа! Ще вчора повісили президента де Нейї, що вмів «ревти як теля», і голову купецької гільдії. А один дворянин, що був під Гізовою опікою, торгував людським м'ясом. На шибеницю його, Валуа! Танок мерців почався з нашого отруєного кузена Конде, та й на нас обох чигають убивці — і на мене, і на тебе. Але ми не торгували людським м'ясом. Вішай їх, Валуа!