Безсоння
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4457-0
- Переводчик: К. Г. Борисенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Безсоння». Краткое содержание книги:
Популярні твори Стівена Кінга видають багатьма мовами — і перед вами український переклад роману «Безсоння».
Коли раптом приходить безсоння, здається, це скоро минеться. Та воно триває й триває, змушує страждати, розпалює лють і огортає туманом думки. Безсонні ночі сповнені кривавими видіннями, що дуже нагадують реальність. Для Ральфа Робертса це стало справжнім кошмаром, і він впевнений: ще трохи, і розум покине його…
На балконі з північного боку сиділа Соня Денвілл — жінка, з обличчя якої сходили синці після того, як її востаннє в житті побив чоловік. Вона обіймала за плечі сина Патріка. Книжка-розмальовка із зображенням Рональда й майора Мак-Чіза лежала в нього на колінах, але маля встигло розфарбувати лише золотаві арки. Не те щоб він втратив інтерес, просто йому придумалася власна картинка, і, як це часто бувало з ним у таких випадках, вона прийшла немов із примусу. Більшу частину дня малий міркував над подією в Гай-Рідж — дим, жара, перелякані жінки і два ангели, які спустилися, щоб урятувати їх, — але його чудесна ідея перекрила всі ці думки, і він узявся захоплено малювати. Невдовзі Патріку здалося, що він майже живе у світі, створеному його уявою й намальованому фломастерами.
Він був на диво гарним художником, незважаючи на такий юний вік («Мій маленький геній», — іноді називала його Соня), і його малюнок був набагато кращий, ніж картинка для розфарбовування на звороті. Тим, що вдалося намалювати до того, як відключилася електрика, міг би пишатися обдарований студент-першокурсник школи мистецтв. Посередині аркуша виростала в небо темна, складена із закопченого каменю вежа.[61] Її оточувало поле троянд, таких червоних, що, здавалося, вони ось-ось оживуть. З одного боку стояв чоловік у вицвілих блакитних джинсах. Пласкі груди перехрещувала портупея, з кожного боку звисало по кобурі. А на вершечку вежі чоловік у червоному дивився на воїна зі змішаним виразом ненависті й страху. Його руки, що впиралися в парапет, також були червоні.
Соню заворожила присутність Сьюзен Дей, але вона все ж глянула на малюнок сина. Останні два роки вона розуміла, що її син — натура обдарована, як називають це дитячі психологи. Іноді вона казала собі, що вже звикла до його вишуканих малюнків і пластилінових скульптур, які Патрік називав родиною Клей.[62] Можливо, так воно почасти й було, однак від вигляду саме цього малюнка її охопив тремт, який неможливо було списати лише на емоційний стрес такого жахливого дня.
— Хто це? — якомога спокійніше запитала Соня, показуючи на фігурку, що ревниво визирала з верхнього майданчика темної вежі.
— Червоний Король, — відповів Патрік.
— A-а, Червоний Король. А чоловік із пістолетами, он там?
Коли хлопчик відкрив рота, щоб відповісти, Роберта Гарпер підняла ліву руку (з жалобною пов’язкою) і вказала на жінку, що сиділа поруч із нею.
— Друзі мої, міс Сьюзен Дей! — крикнула вона.
І відповідь Патріка Денвілла на друге запитання матері потонула у бурі оплесків:
— Його звуть Роланд, мамо. Іноді він мені сниться. Він і Червоний Король.
Тепер вони обоє сиділи в темряві, у вухах дзвеніло, а в голові Соні, немов крила млина, вертілися дві думки:
«Невже цей день ніколи не скінчиться? Я ж знала, що не слід приводити його сюди. Невже цей день ніколи не скінчиться? Я ж знала…»
— Мамо, ти мнеш мою картинку! — сказав Патрік, задихаючись, і Соня зрозуміла, що, мабуть, задуже пригорнула до себе синочка. Вона послабила обійми. До них долинали писки, вигуки, бурмотіння з темної ями внизу, де сиділи достатньо багаті люди, щоб заплатити п’ятнадцять доларів «пожертвувань». Крізь цей шум прорвався крик болю, який змусив Соню підстрибнути на місці.
Вибухова хвиля, що накотилася слідом за вибухом, боляче тиснула на вуха й трясла будинок. Оддалені вибухи — на автостоянці в повітря злітали машини — здалися незначними, але Соня відчувала, як щулиться й здригається Патрік.
— Заспокойся, Пете, — сказала вона. — Сталося щось погане, але мені здається, це сталося зовні. — Завдяки тому, що погляд її був прикутий до яскравого сяйва у вікнах, Соня не бачила, як голова її кумира злетіла з плечей, але вона знала, що якимось чином блискавка все-таки вдарила в це місце
(не слід було приводити його сюди, не слід було приводити його сюди)
і що деякі люди внизу охоплені панікою. Якщо запанікує й вона, то їй і юному Рембрандту не позаздриш.
«Але я цього не зроблю. Не для того я вибралася вранці зі смертельної пастки, щоб панікувати зараз. Хай мені грець, якщо піддамся паніці».
Соня, потягнувшись, взяла Патріка за руку. Долоня його була крижаною.
— Як ти гадаєш, мамо, ангели з’являться знову, щоб урятувати нас? — ледь тремтячим голосом поцікавився малий.
— Ні, — відповіла вона. — Гадаю, цього разу нам краще зробити все самим. І це в наших силах. Адже з нами все гаразд.
— Звичайно, — погодився хлопчик, але потім пригорнувся до матері. У якийсь жахливий момент їй здалося, що Патрік зараз знепритомніє, але він випростався. — На підлозі лежать усі мої книжки, — сказав він. — Мені не хочеться залишати їх тут, особливо ту, у якій хлопчик Бартолом’ю ніяк не може зняти із себе капелюха. Ми йдемо, мамо?
61
Автор має на увазі свій роман «Темна вежа».
62
Сlау — глина (англ.).