Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Відьмак. Вежа Ластівки
Відьмак. Вежа Ластівки - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Відьмак. Вежа Ластівки

Электронная книга - «Відьмак. Вежа Ластівки». Краткое содержание книги:

Осіннє Рівноніччя страшними снами та недобрим провісником, Диким Полюванням, багатьох змусило згадати ельфійське передбачення про довгу зиму, що буде останньою… А на землі ця ніч кривавої гонитви ледь не виявилася останньою для бунтівної Фальки — зеленоокої Цірі, зневіреної у клятвах, зрадженої призначенням… Захована серед боліт хата старого пустельника Висоготи могла стати кінцем її шляху. Проте стала новим початком… Таємнича Вежа Ластівки кличе до себе Цірі, яка тепер розуміє відмінність між помстою і справедливістю. Обранка долі взяла до рук ажурний гномський меч, щоби справдилося, що повинно справдитися. А тим часом до неї поспішає Ґеральт, колишній відьмак, який не вірить у пророцтва. І кожен крок на цьому шляху може стати останнім…
1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 38
Перейти на страницу:

— Тоді я вважала, — сказала вона глухо, — що у Ревнощах чекає численний і добре озброєний загін. У найсміливіших думках не могла б я подумати, що вся засідка — одна людина…

Вона замовкла, задивившись у темряву.

— Я й поняття не мала, що то за людина.

* * *

Бірка була колись селищем багатим, красивим і лежала у надзвичайно мальовничих місцях — жовті стріхи її й червоні дахи щільно заповнювали долинку із крутими лісистими схилами, що змінювали колір залежно від пори року. Естетичне око і вразливе серце втішалися видами Бірки особливо восени.

Було так до того часу, коли селище змінило назву. А сталося то так.

Молодий рільник, ельф із близької рільничої колонії, закохався до смерті у мірошничку з Бірки. Мірошничка-фіглярочка висміювала залицяння ельфа й далі інтенсивно милувалася із сусідами, знайомими, навіть родичами. Ті почали й собі підсміюватися з ельфа і з його сліпого, наче кріт, кохання. Ельф — досить нетипово як для ельфа — вибухнув гнівом та помстою, вибухнув страшенно. Якоїсь ночі за сприятливого сильного вітру підклав вогонь і пустив усю Бірку з димом.

Зруйновані погорільці підупали духом. Одні помандрували в світ, інші опустилися у неробство і пияцтво. Гроші, зібрані на відбудову, регулярно розтрачували та пропивали, а селище тепер являло собою образ бідування і розпачу: було збираниною паскудних, абияк склепаних хаток під голим, начерно осмаленим схилом котловини. До пожежі Бірка мала форму овалу з центральним риночком, а тепер із небагатьох порядно відбудованих будинків, комори й винокурні сформовано було щось у вигляді довгої вулички, яку замикав фронтон поставленого спільним зусиллям заїзду «Під головою химери», яким управляла вдова Гульой.

І вже сім років, як ніхто не вживав назву Бірка. Говорилося: Вогнисті Ревнощі, а частіше й просто Ревнощі.

Вуличкою Ревнощів їхали Щури. Був холодний, похмурий, понурий ранок.

Люди розбігалися по домівках, ховалися у сараях і мазанках. Хто мав віконниці, той зачиняв їх із тріском, хто мав двері, той підпирав їх кілком. Хто ще мав горілку — пив для куражу. Щури їхали ступою, демонстративно повільно, стремено у стремено. На обличчях їхніх вимальовувалося байдуже презирство, але змружені очі уважно розглядали вікна, ґанки і кутки.

— Одна стріла з арбалету! — застерігав Ґіселер, голосно й усім навкруги. — Одне клацання тятиви, і буде тут різанина!

— І знову підпустимо червоного півня! — докинула звучним високим сопрано Іскра. — Землю і воду залишимо!

Дехто з мешканців напевне мав арбалети, але не знайшлося нікого, хто схотів би перевірити, чи не кидають, бува, Щури слів на вітер.

Щури позлазили з коней. Чверть стайє, що відділяло їх від заїзду «Під головою химери» пройшли вони пішки, пліч-о-пліч, ритмічно подзвонюючи і брязкаючи острогами, оздобами й прикрасами.

Зі сходів заїзду, побачивши їх, утекло трійко ревнощан, які гамували вчорашнє похмілля пивом.

— Аби тільки він тут був, — пробурмотів Кейлі. — Бо ми затягнули. Не треба було розслаблятися, треба було сюди хоча б вночі вдертися.

— Дурієш, — вищирила зубки Іскра. — Як хочемо, аби про те барди пісні співали, то не можна зробити це вночі й у темряві. Мусять люди бачити! Ранок — краще всього, бо усі ще тверезі, вірно, Ґіселере?

Ґіселер не відповів. Підняв камінь, розмахнувся і гепнув ним об двері корчми.

— Вилазь, Бонгарте!

— Вилазь, Бонгарте! — підхопили Щури хором. — Вилазь, Бонгарте!

Зсередини пролунали кроки. Повільні й важкі. Містле відчула дрижаки, що побігли по карку й спині.

Бонгарт став у дверях.

Щури мимоволі відступили на крок, підбори високих чобіт вперлися у землю, долоні скочили до руків’я мечів. Мисливець за нагородами свій тримав під пахвою. Таким чином руки мав вільні — в одній тримав обібране від шкаралупи яйце, у другій — скибку хліба.

Повільно підійшов до бар’єрка, глянув на них згори, звисока. Стояв на ґанку, а й сам був великим. Гігантським, хоча худим, наче гуль.

Дивився на них, обводив водянистими очима усіх по черзі. Тоді відкусив спочатку шматочок яйця, тоді шматочок скибки.

— А де Фалька? — спитав невиразно.

Крихти жовтка падали в нього з вусів і губ.

* * *

— Гони, Кельпі! Гони, красуне! Гони, скільки сил є!

Ворона кобила заіржала голосно, витягаючи шию в карколомному чвалі. Гравій градом летів з-під копит, хоча здавалося, що копита ледь торкаються землі.

* * *

Бонгарт потягнувся ліниво, скриплячи шкіряним кубраком, поволі натягнув і старанно розправив лосині рукавички.

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 38
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)