Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Начальник розвідки штабу Києво-Могилянського братства капітан Середа.
— Де служив, капітане?
— Заступник командира роти зв'язку особливої революційної бригади імені Петлюри в Ніжині, — затинаючись від страху і сорому, сказав Середа.
— А чому на вас жандармський мундир?
— Це не мій… повірте… я не жандарм. Не було що вдягти… довелося перешити, — принижено пояснював київський гість. — Слово честі…
— Отче Фавне, побійтеся Бога, я Середу давно знаю, — почав благати Чміль, не розуміючи, куди подівся лагідний й поступливий капелан, замість якого перед ним сидів жорсткий незнайомий чоловік.
— Капітане, вам не розвідником бути. Вам кашу манну варити в дитячому садку, — цідив образливі слова Фавн. — Чому не виставили вартового перед залом, чому не обшукали людину, яку викликали на допит, чому немає у вас зброї?
— Є, — відчуваючи свою нікчемність, пролепетав Середа, головною метою поїздки якого до Спасо-Дніпровського братства було похизуватися перед супутницею, звабити її своєю силою і рішучістю. — Є пістолет… тільки я не встиг його вихопити… я не знав…
— Вважайте, що ви мертвий, — ввічливо пояснив капітану Фавн.
— Як ви смієте! — вибухнула дівчина в чорному береті, підводячись і намагаючись відкрити кобуру пістолета, що висів на поясному ремені з лівого боку. — Ви… ви бандит справжній, а не священик…
— Оля Гудима! Сядьте негайно й припиніть революційну істерику. Ви, я бачу, залишилися такою, як і були. Думав, подорослішаєте трохи. Спочатку навчіться стріляти і вести допит. І ви сідайте, капітане. Тепер можна і познайомитися.
Капітан, червоний від приниження, сів. Чміль зачаровано дивився на «Беретту» М9А11, не розуміючи, звідки цей штурмовий пістолет з'явився у братчика Фавна. Оля скинула від розгубленості чорний берет, під яким ховалося коротке, по-хлоп'ячому стрижене золотаве волосся. Надувши пухлі губки, вона сердито дивилася на незнайомця, який знав її, а вона його не пам'ятала.
— Моє прізвище Гайдук. Ігор Петрович Гайдук, — твердо вимовив братчик Фавн. — Я — генерал-лейтенант військової розвідки України. Точніше — колишній генерал колишньої розвідки колишньої України. Я вдячний сотенному Чмілю і всім братчикам, які врятували мене від смерті. Вибачте, сотенний, — звернувся він до Чміля. — Я не брехав вам, коли казав, що не знаю, хто я. Я дійсно не знаю, що зі мною сталося… після Великого Вибуху і Чорного Мору… І звідки взялося це ідіотське ім'я — Фавн.
Гайдук замовк, наче намагався згадати, що ж насправді з ним відбувалося в 2078 році, де блукав він по цій землі, доки не доповз до стогу сіна, де помер.
Оля вийшла з-за столу, підійшла до Гайдука, — він підвівся, не забувши лівою рукою забрати зі столу «Беретту», — й сказала розгублено:
— Господи, яка ж я дурепа… Ігорю Петровичу… я вас не впізнала. Пробачте, Бога ради. Багатим будете.
Вставши навшпиньки, Оля обійняла його й міцно поцілувала, залишивши солодкий смак своїх вуст на його зашерхлих губах.
Спізнавши ще одну хвилю приниження й гіркоти, капітан-зали-цяльник вирішив виправити ситуацію і знову захопити втрачену ініціативу. Виструнчившись, він звернувся до Гайдука:
— Пане генерале, дозвольте ознайомити вас з оперативною обстановкою.
— Доповідайте.
— Оперативна обстановка в межах Київсько-Черкаської, Чернігівської і Полтавської земель характеризується великою складністю і негативним динамізмом. Згідно плану операції «Вовки Півночі», противник концентрує війська на кордоні України…
— Стривайте, капітане. Який зв'язок у вас є з прикордонними районами?
— Тільки народна пошта. Це коли добровольці переносять депеші від села до села. Зв'язок повільний і ненадійний.
— Ваша спеціальність після закінчення училища? — поцікавився Гайдук.
— Радіоелектроніка. Сучасні засоби боротьби і придушення… Але ж радіозв'язок не працює… ви, сподіваюсь, це знаєте? — єхидно спитав капітан.
— А ви перевіряли? Ви вмієте змайструвати детекторний приймач?
— Детекторний? Це такий, що використовують детективи? Вокі-токі?
Тут Чміль нервово перервав цю змістовну бесіду і запросив гостей та Гайдука на урочистий обід на честь представників Києво-Могилянського братства.
— Де ви їх приймаєте? — тихо спитав Гайдук Чміля.
— В кімнаті для гостей біля харчоблоку, отче… пробачте… пане генерале.
— Не робіть цього… нехай обідають разом з усіма братчиками. Як усі, — порекомендував Гайдук.
— Слухаюсь.
Під час обіду, всадовивши гостей разом з братчиками за один стіл, сотенний по черзі представив киян, а потім — Гайдука. Запанувала мертва тиша, коли братчики дізналися, ким є Фавн насправді. «Сцена з п'єси «Ревізор», — подумав Гайдук, дивлячись на реакцію своїх побратимів. «Або сюжет трилера «Повернення з мертвих», — поправив сам себе.