Ідеальна незнайомка

Я прикинула, скільки грошей залишилося на моєму рахунку. Відняла їжу та проїзну картку, розділила залишок на три місяці. Скривилася. Пошкодувала про торішню мандрівку на весняних канікулах і про те, що залізла в кредит на картці, щоб придбати новий одяг для цієї роботи.

– Можливо, триста п’ятдесят, – прошепотіла я.

Вона наморщила носа.

– Сумніваюся, що ти будеш у захваті від того, що можна знайти за триста п’ятдесят. Послухай, я втрачаю гроші, чекаю, поки з’явиться хтось нормальний, і теж не можу собі дозволити щомісяця переплачувати. Щось – усе ж краще, ніж нічого. Може, прийдеш подивишся. А тоді будемо вирішувати, що можна придумати, якщо сподобається.

– Зараз не виходить. Мушу бігти на роботу.

Еммі схилила голову набік.

– І за неї не платять, – додала я.

– Ніколи не розуміла, який у цьому сенс.

– Щоб отримати оплачувану роботу. Як не дивно.

Вона продиктувала мені адресу, і я пообіцяла, що заїду дорогою додому. Щоправда, з’явившись на робочому місці, я передумала чекати до вечора. Відпросилася з обіду, зателефонувала Еммі, одразу сказала, що мені все підходить, позбирала свої речі й перевезла їх до помешкання Еммі на цокольному поверсі з двома спальнями, перш ніж Пейдж чи Арон повернуться додому. Надіслала Пейдж есемеску, щоб уникнути незручної розмови: Гарні новини! Знайшла квартиру в Олстоні. Через знайому приятельки. Помешкання знову цілком ваше.

Квартира Еммі була напівпідвальним приміщенням – нижче рівня землі. Довгі горизонтальні вікна під стелею, де можна було побачити ноги перехожих. Гладенько пофарбовані стіни зі шлакоблоків. У неї не було телевізора. Ми жили поруч із відчиненою допізна алкогольною крамницею. Іноді серед ночі чули звуки бійки. Втім, як не дивно, я ніколи не почувалася безпечніше, ніж у ті місяці з Еммі.

У тій квартирі було зовсім обмаль речей, я привезла з собою теж скупенькі пожитки.

– Я через кілька місяців поїду, – пояснила вона. – Записалася на місію Корпусу миру, на два роки. Позбуваюся своїх речей. Я ж не зможу взяти їх із собою, розумієш? А дівчина, яка жила тут раніше, у травні завершила навчання. І забрала всі свої речі додому в Каліфорнію.

Раптом спало на думку: «А може, я була для неї просто однією з тих безпритульних кішок? Може, вона тоді поставилася до мене так само, як зараз ставиться до безпритульних тварин?».

Кайл стояв, спершись на кухонну стійку, нічого не записував – просто уважно слухав мою історію. І я за це йому була вдячна.

– Це було давно, – продовжила я. – Але вона завжди мала щедру вдачу. Мені допомогла, потім допомагала іншим у Корпусі миру. Вона цілком безкорислива людина. Знаєте, така, що цінує реальні вчинки, а не порожні балачки.

Вона вирушила на місію Корпусу миру наприкінці вересня. Після стажування я врешті отримала оплачувану посаду й одразу відклала з перших двох зарплат на завдаток за квартиру-студію в трохи менш престижному районі. Перестала відповідати на дзвінки Пейдж. І дивувалася, як легко можна втратити міцну дружбу, що тривала чотири роки, просто не роблячи нічого. Згодом я дізналася, що через три роки вони з Ароном побралися.