Лист незнайомої

Мати ще посиділа трохи внизу за столом із бароном, але вони більше не розмовляли про слонів і полювання. Після того, як пішов хлопець, між ними виникла якась незручність, зависла незрозуміла тривога. Вони перемістилися на крісла у вестибюлі. Барон демонстрував чудеса красномовства й дотепності, вона також відчувала легке пожвавлення від випитого шампанського, тож розмова швидко набула досить небезпечного відтінку. Барона складно було б назвати вродливим, але він був молодим, – по-дитячому загоріле енергійне обличчя, коротко пострижене волосся, невимушені і зворушливі у своїй поривчастості жести. Їй подобалося спостерігати за ним зблизька, і вона більше не уникала його погляду. Поволі у його словах і жестах проявлялося усе більше зухвальства, вона почувала себе так, ніби до неї доторкаються, а потім різко відсмикують невидиму руку, у повітрі загусло щось невловимо еротичне, і це примушувало її червоніти. Але потім він знову починав реготати – легко, невимушено, дитинно, і це надавало усім його нескромним поглядам видимість юнацьких жартів. Часом їй здавалося, що вже час відреагувати суворіше на надто сміливе слово, але перемагала природна кокетливість характеру, і ці невеличкі непристойності замість обурювати, лише зацікавлювали її і спонукали з нетерпінням очікувати подальшого розвитку подій. Ця смілива гра подобалася їй, і вона навіть почала брати в ній активну участь: кидала на співрозмовника дуже двозначні погляди, слова і жести, дозволила присунутися до себе впритул, відчула його голос зовсім близько від себе, а його теплий подих – на шкірі свого плеча. Захоплені грою, вони забули про час і цілком поринули у збуджену розмову, а спохопилися аж тоді, коли опівночі у вестибюлі почали гасити світло.