Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Є всі підстави вважати, що на межі III–II тисячоліть до н. е., тобто понад 4000 тисяч років тому давні племена Туркменістану вже були знайомі з конярством і розводили у своєму господарстві домашніх коней. Ймовірно, що у ті часи було започатковано селекцію елітарних порід, що й привело до створення ахалтекінського родоводу.

Туркменська земля приховує незліченні свідчення життя сотень тисяч поколінь предків туркменів. Археологічні дослідження в старій дельті ріки Мурґаб – там, де зараз проходить кордон між зрошуваними полями з посівами бавовнику і піщаною пустелею, на городищі Гонур-депе, виявили залишки царського палацу, великого за площею храмового комплексу і некрополь (кілька тисяч давніх могил, що відносяться до часів від останніх століть третього тисячоліття до середини другого тисячоліття дон. е.).

Серед могил давніх людей на глибині трохи більше півметра від сучасної поверхні було виявлено поховання лошати, що лежало у повному анатомічному порядку, як і поховані поруч люди, на правому боці, у загальному північному напрямі, з однією лиш суттєвою різницею – без голови.

Очевидно, що голова була спеціально відділена від тіла лошати – це засвідчує складні ритуальні обряди, пов'язані з культовими похованнями тварин, які посідали особливе місце у середовищі місцевого населення. Той факт, що в могилі було поховане саме лоша (а не дорослий кінь), не викликає ніяких сумнівів – це була вже домашня тварина, яка народилася тут, а не потрапила звідкись.

У Гонур-депе серед багатьох знайдених виробів виявилося п'ять бронзових, срібних і фаянсових сигнальних труб – духових музичних інструментів з широким отвором. Інколи в середині них робилися скульптурні зображення, ймовірно, що реальних людських облич.