Ідеаль, або На поміч, пардон

Ваша довіра — це честь для мене, знайте це, і я постараюся бути гідним її. Я прийшов до вас, бо хочу стати іншою людиною. Я сам собі огидний. Я страшенно ненавиджу себе. Пошуки ідентичності, пошуки свого «я», всіляка інша дурня, — мені завжди задавалося, що це просто балаканина. Та я працюю над собою… Ще в Парижі у мене виникла звичка блукати вночі довкола церков. Щоразу, повертаючись додому, я йшов до собору Нотр-Дам, до Сен-Сюльпіс, до святого Томи Аквінського в пошуках необхідної дози святої води. Та улюбленим моїм притулком стала базиліка Святої Клотильди, на перетині вулиць Ляс-Касас і Казимира Пере в сьомому окрузі. Не бували там? Зайдіть якось, коли будете у Франції, це одне з найгарніших місць для паломництва у нашій країні: дві неоготичні ажурні вежі XIX століття височать за невеличким майданом, навпроти скверу, де під наглядом нянь-філіпінок гасають дітлахи у пальтечках «Бонпуен». Будьте певні, в цьому окрузі релігія — це опіум для багатих. Я частенько падав навколішки під цими стрільчастими — слава Богу, не ядерними, — арками, відчуваючи на собі підозріливі погляди заможних городян. А часом о п’ятій ранку, оскільки церква була зачинена, падав ницьма на лункі камінні плити біля входу, підставивши запилюжену дупу світлу співчутливих ліхтарів, і волав:

— Спуск у вбиральню «Матіс-бару» — це сходження в пекло!

Ісус усеньку ніч сяяв на паперті, розкривши мені обійми, втім, єдиний у цьому мертвому місті. Хтозна, чи справді пожертвував він заради нас, та люди, що регулярно ходять до нього, почуваються набагато ліпше. Мені подобається погляд Бога, що став людиною і запізно усвідомив свою помилку. Він лагідно дивиться на нас, і в його погляді нема зневаги (хоч помічається якась приголомшеність). І здається, наче він каже нам те, що каже і Хомі в Євангелії від Івана: «Блаженні ті, що не бачили і повірили». Цей скромний бородань — непоганий чолов’яга. Він прийшов, щоб порятувати нас, а ми замість подяки замордували і вбили Його, і Він простив нам нашу невдячність. Ми закликаємо Його на поміч, а Він просить у нас прощення. І не дуже задирає носа, як на Сина Божого. Знав я людей, що пишалися набагато дужче од Нього. Подумати лишень, Він розкрив нам обійми, а ми скористалися цим, щоб пришпилити Його до хреста, як ото Набоков своїх метеликів!