Ангел пригляду

— Про що ви думаєте? — раптом суворо запитав кульгавий. — Про що тут узагалі думати?

Субота ковтнув, губи заворушилися самі собою.

— Я не розумію… Тут якийсь підступ, — насилу вимовив він.

Кульгавий подивився на нього похмуро, майже з огидою.

— Ну а вам яка різниця? — неприязно кинув він. — Беріть гроші й робіть свою справу, інше вас не стосується.

Субота насилу витримав і цей тон, і погляд. Він мовчав. Мовчав і власник кабінету, на обличчі його було крижане невдоволення. Нарешті Субота запитав, не дивлячись на співрозмовника:

— Я маю вибір? Можу відмовитися?

Той знизав плечима.

— Ми нікого не змушуємо.

— І мені нічого за це не буде? — не вгамовувався Субота.

Він прекрасно знав усіх цих бізнесменів: на кожне питання слід отримати чітку, недвозначну відповідь, нічого не можна додумувати самому. Потім скажуть: ми не примушуємо, але залишаємо за собою право покарати за відмову від співпраці… А якщо сни не будуть снитись? А якщо їм не сподобається те, що він там побачить? Ні, так просто погоджуватися не можна!

— То мені нічого не буде за відмову? — продовжував наполягати Субота.

Господар блиснув очима, обличчя його закам’яніло.

— Не розумію ваших натяків, — сухо промовив він. — Прошу висловлюватися чіткіше.

— Чіткіше — то чіткіше, — Субота розлютився. — Дозвольте спитати, чому ваша корпорація називається «Легіон»?

— Ах, ось воно що… — кульгавий був роздратований. — Любите серіали? Усі ці небилиці про ангелів, демонів і домогосподарок? Думаєте, що потрапили в якусь пекельну канцелярію. Що ось-ось відчиняться двері, увійде армія демонів під проводом князя Асмодея, і…

Тут двері справді відчинились. Але в кабінет ступило не воїнство пекла, а один-єдиний чоловік, аж ніяк не схожий на демона. Більше того — цей чоловік був знайомий Суботі, він його миттю впізнав. І не дивно: перед ними стояв той самий дивовижний барбос у бермудах з першого поверху. Щоправда, при ньому не було вже ані вина, ані бермудів, а вбраний він був у просторий світлий піджак і легкі брюки в смужку.

Барбос усміхнувся з надзвичайною приємністю і схилив голову набік, незмигно дивлячись пташиним оком і на Суботу, і на власника кабінету.

— Що тобі, Леонарде? — невдоволено поцікавився хіліарх.

Леонард, як з’ясувалося, приніс постійну перепустку для Суботи. Хоча навіщо потрібна перепустка в установу, яку ніхто не охороняє, було абсолютно незрозуміло.

— Зачекай із перепусткою, — відповів хіліарх невдоволено, — пан Субота вагається.