Окопні історії: фронтовий щоденник
- Автор: Степаненко Дмитро
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-558-3
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Окопні історії: фронтовий щоденник». Краткое содержание книги:
Тим більше, що мобільні вежі на цій ділянці знищені і телефон не працює, підмогу викликати ніяк.
А місцевість і відстань до своїх така, що постріли навряд чи хто почує.
Вояки натхненно молотили берцями по землі, сердиті самі на себе за відсутність рації. «У наметі кілька рацій на шворці висить. Ну чому не кинути одненьку в кишеню! Ліньки було…»
Три кілометри до розташування промайнули як мить.
Хай їм грець, тим зайцям. Поки вполюєш, так набігаєшся, що й апетит пропаде.
Ту групу, на жаль, так і не зловили. Чи то вони встигли проскочити своєю стежкою до тривоги на клапанах, чи то залягли десь до ночі і просочилися крізь лінію фронту в темряві. Хто знає. Зате диверсантів на цій ділянці на бачили потім більш ніж пів року.
Металолом
На світанку вся розвідка розмістилася у два МТ-ЛБ і поїхала в поля ближче до переднього краю шукати кацапський безпілотник.
Ми, звичайно, знали, що десь по лісосмугах ховаються хлопці, котрі йсамі не літають, й іншим не дають. Але в тому, що вони не дарма хліб їдять, переконалися вперше.
Вчора пізно ввечері ППО двома ракетами влупили по безпілотнику, обидві влучили. Навіщо знадобилося валити саме цього безпілотника аж двома ракетами, якщо їх десятки над головами літають, залишилося таємницею. Відстань до літачка по радару поєднали з напрямом руху і траєкторіями ракет. Отримали квадрат можливого падіння уламків із чотирма селами, десять на п’ятнадцять кілометрів. Є де походити, ноги розім’яти. Часу на пошуки нарізали до сутінків.
У першому ж селі місцевий житель розказав, що був вибух над фермою на окраїні сусіднього села. Падіння металолому на голови жителів теж мало місце.
Маємо орієнтир! Основну частину роботи зроблено. Далі справа техніки: знайшли потрібну ферму, визначили напрям розсіяння уламків і заходилися прочісувати навколишні поля. Вибух ракет розпорошив уламки смугою на більш ніж два кілометри і знищив безпілотника капітально.
Перші ж знахідки показали, що літальний апарат був не простим: сопло відрової величини, дюралева балка понад метр, шматки кераміки. Не дарма протиповітряна оборона його відмінусувала.
Уся здобич склала кілограмів шість дюралюмінію, а мізків від дрона так і не знайшли.
Шакали
Після стабілізації фронту і зменшення загрози загинути кількість командирів-офіцерів-шакалів- самодурів почала збільшуватися у геометричній прогресії.
У розвідці з серпня по березень взагалі не було командира. Через місяць після того, як бої під Дебальцевим затихли, з’явилися відразу два офіцери. А через чотири місяці їх уже було десять, і бойовий лише один — Барс, котрий перевівся з ремонтної роти. Щоразу повертаєшся з передової у базовий табір, а їх більше і більше. Точно як ото таргани. І всі в тилу.
Отже, у березні доля повернулася до розвідки спиною, і ми отримали відразу двох начальників. Командир роти, майор, колишній беркутівець, отримав позивний Команділа. А командир взводу, лейтенант, колишній юрист, отримав позивний Поки-що-лейтенант. Обоє служили при обласному військкоматі, там же осягнули усі тонкощі ведення розвідки і цілий рік вичікували слушного моменту, щоб поїхати в АТО. А тут саме на фронті тихіше стало, бо москалі перегруповувалися після серйозних втрат під Дебальцевим, і з’явилися начальницькі посади у новоствореній розвідувальній роті. Одним словом, шакали впали нам як сніг на голову і зі старту заходилися керувати.
Щодня нам влаштовували шикування, вечірні перевірки й переклички. О шостій ранку почали будити й виганяти на зарядку. Хитрий Команділа швидко з’ясував, що розвідку поважають у штабі, загризатися з нами невигідно, і постійно нацьковував на нас літьоху:
— Лічний састав должен бить целий дєнь дєлам занят. Іначє ані бухать начнут.
Та да. Пів року не бухали, а тепер почнемо.
— Поки-що-лейтенант, а чому Команділа постійно про п’янки дзявкає? У нас же реально найтверезіший підрозділ у бригаді. Що він ще хоче?
— Не називайте мене так! Майор як був ментом, то так бухав, що його білка хапала. А тоді закодувався, і тепер навіть запаху спиртного боїться, щоб не зірватись.
— Поки-що-лейтенант, я вночі на посту стояв, на біса мені ця зарядка? Я спати хочу, аж очі злипаються, а тут бігати.
— Ну добре, хто вночі на посту стояв, на зарядку не йде. І не називайте мене так!
— Поки-що-лейтенант? Будете так керувати, ми вас швидко в сержанти переведемо. Прецеденти були.