Монсеньйор Кіхот
- Автор: Грин Грэм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Всесвіт
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Монсеньйор Кіхот». Краткое содержание книги:
Твір опублікований українською в журналі «Всесвіт» 1993 року, №9-10, в перекладі Володимира Митрофанова.
— А чому ви покинули університет, Санчо? Ви ніколи про це не розповідали.
— Гадаю, чи не єдиною причиною стали довгі золоті коси тієї дівчини. То була дуже щаслива пора в моєму житті. Розумієте, як дочка аптекаря — а він таємно належав до партії — вона мала змогу роздобувати для нас підпільні протизаплідні засоби. І мені не доводилося вдаватись до coitus interruptus. Але ви знаєте, дивна все-таки річ людська натура — щоразу після того я йшов до безіменного пальця святої Терези і каявся. — Мер похмуро втупив очі в свою склянку з вином. — Атож, я сміюся з ваших забобонів, отче, але в ті дні й сам поділяв декотрі з них. Може, через те я й прагну тепер вашого товариства — щоб знову віднайти свою юність, ту пору, коли майже вірив у вашу релігію і все було таке складне й суперечливе… і таке цікаве.
— А от для мене ніколи не було чогось надто складного. Я завжди знаходив відповідь на все в тих книгах, які ви зневажаєте.
— Навіть в отця Йоне?
— Ну, я ніколи не був великим знавцем теології моралі.
— Однією з проблем, які постали тоді переді мною, було те, що батько дівчини, аптекар, помер і ми втратили можливість діставати протизаплідні засоби. Сьогодні це досить просто, але в той час… Випийте ще скляночку, отче.
— Боюсь, у вашому товаристві мені треба стерегтися, щоб не стати попом-пияком, як ото часом кажуть.
— Як і мій предок Санчо, я можу твердити, що ніколи в житті не пропивав розуму. Я п’ю тоді, коли це мені до душі чи коли є нагода піднести чарку за здоров’я друга. Тож за ваше здоров’я, монсеньйоре! А що каже з приводу випивки отець Йоне?
— Отруєння організму, що призводить до цілковитої втрати здорового глузду, коли на те немає достатньої причини, — смертний гріх, і такий самий гріх — споювати інших без достатнього виправдання.
— Он як він круто повертає, еге ж?
— Цікаво те, що, на думку отця Йоне, гріх куди простиміший, коли хтось — як оце тепер ви — спричиняється до сп’яніння іншого під час бенкету.
— Сподіваюся, ми можемо вважати нашу трапезу бенкетом?
— Я аж ніяк не певен, що бенкетувати можуть двоє, і сумніваюся, чи підпадає під це означення наша досить-таки всохла ковбаса. — Отець Кіхот трохи збентежено засміявся (певно, гумор тут був не зовсім до речі) і поворушив у кишені чотки. Тоді повів далі: — Ви можете сміятися з отця Йоне, та й я, хай простить мені Господь, сміявся разом із вами. Але, Санчо, теологія моралі — це ж не церква як така. І серед моїх старих рицарських книг немає праць отця Йоне. Його книжка — це всього-на-всього щось ніби військовий статут. Он святий Франціск Сальський написав книгу на вісімсот сторінок, і зветься вона «Любов Божа». У статуті отця Йоне слова «любов» немає, а в книзі святого Франціска Сальського, як мені здається, — хоч, може, я й помиляюсь, — ви не знайдете слів «смертний гріх». Він був єпископом і правителем Женевським. От цікаво, чи дійшов би він згоди з Кальвіном[17]. Думаю, Кальвінові легше було б порозумітися з Леніним… навіть із Сталіним. Або й із жандармерією, — додав він, дивлячись на джип, що повертався назад, якщо це був той самий джип. Його предок уже напевне вийшов би на дорогу й кинув виклик жандармам. І отець Кіхот відчув свою неспроможність і навіть провину. Тим часом джип, поминаючи їх, уповільнив швидкість. Коли він зник з очей, обидва зітхнули з полегкістю і ще якийсь час мовчки лежали на траві серед решток своєї трапези. Потім отець Кіхот сказав:
— Ми ж не вчинили нічого лихого, Санчо.
— Вони судять з вигляду.
— Та ми й на вигляд безневинні, як овечки, — сказав отець Кіхот і процитував свого улюбленого святого: — «Ніщо не здатне так умиротворити розлюченого слона, як вигляд малого ягняти; ніщо не здатне так послабити удар гарматного ядра, як овеча вовна».
— Хоч би хто це написав, — зауважив мер, — він показав свою цілковиту необізнаність у природознавстві та законах динаміки.
— Чогось мені страшенно жарко. Мабуть, від вина.
— А я не можу сказати, щоб мені було жарко. Як на мене, температура цілком помірна. Але, звісно, на мені немає такого безглуздого коміра.
17
Кальвін, Жан (1509–1564) — визначний діяч Реформації — масового антикатолицького (протестантського) руху, що поширився в Європі у XVI ст. Відзначався крайньою релігійною нетерпимістю і в 1541 р. став фактичним диктатором Женеви.