Суперклей Христофора Тюлькiна, або «Вас викрито — здавайтесь!»
- Автор: Костецкий Анатолий Григорьевич
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Суперклей Христофора Тюлькiна, або «Вас викрито — здавайтесь!»». Краткое содержание книги:
Рецензент ЛАРИСА ПИСЬМЕННА
Небезпеку відчув і Z-003. Він ніяк не міг перейти на друге дихання. У грудях йому кололо, він жадібно хапав ротом повітря, силкуючись збільшити швидкість, але ноги майже не слухались його. І тут Z-003 прийняв рішення…
Лейтенант устиг помітити, що агент на якусь мить пригальмував, повернувся до нього обличчям і ледь помітно змахнув рукою.
«Ага, — подумав Яким Якович, — уже здаєшся!» Але тої ж миті суперагент знову рвучко помчав далі, а лейтенант раптом наче за щось перечепився і сторчголов полетів на асфальт.
Коли б він не був чемпіоном району з боротьби самбо, то, мабуть, здорово забився б. Але Яким Якович вправно зібрався в повітрі й пружно приземлився на ноги.
«Дивно! — подумав лейтенант, відчувши досить сильний удар у п'яти. — Невже втрачено форму?» — І глянув на ноги.
Подиву його не було меж: він стояв у самих шкарпетках! Лейтенант озирнувся й побачив, що його туфлі стоять посеред вулиці з розірваними шнурками.
«Ну й ну!» — похитав головою Яким Якович. Він хотів був підняти туфлі й далі переслідувати агента, але не зміг, незважаючи на свою богатирську силу, навіть зрушити їх з місця. І тут він зрозумів: це ж агент хлюпнув йому під ноги клеєм, і його туфлі — назавжди! — приклеїлись до тротуару, а сам він вилетів із них!
Цей підступний хід противника нагадав лейтенантові, що він має справу із суперагентом вищого розряду, тож надалі Яким Якович вирішив бути обережнішим і босоніж припустив за агентом, котрий уже повертав за ріг у якусь вуличку.
Яким Якович увімкнув відразу другу швидкість і — з розгону проскочив вуличку. Довелося гальмувати й розвертатись. Та коли він прочитав назву вулички, куди повернув агент, то лише посміхнувся: ця вуличка упиралася в п'ятиметровий цегляний мур!..
Лейтенант перейшов на крок. Він поволеньки чвалав собі вуличкою і насвистував щось веселеньке.
Та знову ранувато він заспокоївся!
Z-003, який чималу частину свого шпигунського життя провів у джунглях, умів лазити навіть по дзеркальній поверхні — що йому якийсь там цегляний мур!
Яким Якович з тривогою побачив, що агент спритно подряпався вгору. Ось він уже на середині! Ось — вище!.. Ось закинув руку й ногу на гребінь муру й навалився на нього грудьми!.. Ще мить — і він зникне…
Лейтенант вихопив пістолет і, гукнувши: «Стій, стріляю!» — бабахнув у повітря.
Суперагент, почувши постріл, злякано притиснувся грудьми до муру й завмер. Це дало виграш у кілька дорогоцінних секунд, за які лейтенант Євдокименко встиг добігти до муру й ухопитися за ледь помітний виступ, щоб дертися вгору. Та тільки-но він зробив перший рух, як почув стогін.
Він звів очі й побачив, що Z-003 чомусь нерухомо лежить на гребені у тій же самій позі й стогне. Лейтенант спершу здивувався, а тоді подумав, що агент уже зовсім знесилів, переможно посміхнувся й наказав:
— Опір даремний! Злазьте!
У відповідь суперагент лиш нервово сіпнувся, а слідом долинув його здушений голос:
— Ваша взяла, здаюся! Але злізти не можу…
Розділ п'ятнадцятий
МАЙБУТНЬОМУ НАЗУСТРІЧ
Того вечора Христофор Тюлькін довго не міг заснути. І нічого дивного в цьому не було: адже день видався напрочуд багатим на незвичайні події.
Батьки ще не повернулися з роботи, телепередачі скінчилися, тож Христофор просто лежав собі в ліжку й дивився у стелю, де, наче кінокадри, знову й знову проходили перед його очима події останніх годин…
Мабуть, найвеселіше було, коли агента знімали з муру. Виявилось, що це не так уже й просто. Як ви пам'ятаєте, після пострілу лейтенанта Євдокименка агент втиснувся в мур і раптом закляк. Питаєте чому? А тому, що він ненароком роздушив пляшечку з клеєм, яка лежала в правій боковій кишені піджака, — і зрозуміло, відразу приклеївся до муру!
Це досить швидко збагнув Яким Якович і заходився шукати способи, як спустити агента додолу.
Спершу він зателефонував у пожежну частину, коротко пояснив суть справи й попрохав допомоги. Невдовзі у вуличку з гучними сиренами в'їхали дві пожежні машини з найкращою в області пожежною командою, котра ось уже протягом п'яти років посідала на всяких конкурсах перші місця.
Поки машини розверталися та під'їжджали до муру, де знешкоджений агент злякано лупав очицями, пожежники повистрибували з кабін, розмотали шланги, підключили їх до кранів і заходилися швидко розсувати драбини та виймати багри.
Побачивши ці приготування, суперагент так затіпався, заверещав, що вороняча колонія, котра мешкала у парку за стіною, злякано знялася в повітря, прикривши, на мить чорною хмарою сонце, — і зникла за лісом. Та агент даремно перелякався. Піхто не збирався здирати його баграми. Пожежники почали дружно гупати ними у мур під самим животом агента, щоб вивільнити його із цегляної пастки.