Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

- Що таке? - запитав Фред, побачивши їх. - Що сталося? Хто?..

- Дикозор, - відповів містер Візлі. - Загинув.

Усмішки близнюків перетворилися на болісні гримаси. Ніхто не знав, що робити. Тонкс тихо плакала в хустинку. Гаррі знав, що їх з Дикозором поєднували дружні стосунки, вона була його улюбленицею, його протеже в міністерстві магії. Геґрід сів на підлогу в кутку, де було найбільше вільного місця, і витирав очі своєю хустинкою-як-скатертинкою.

Білл підійшов до буфета й вийняв пляшку вогневіскі й чарки.

- Прошу, - він помахом чарівної палички роздав присутнім дванадцять повних чарок, а тринадцяту підняв сам. - За Дикозора.

- За Дикозора, - повторили всі і випили.

- За Дикозора, - трохи запізно сказав Геґрід, гикнувши.

Вогневіскі обпалило Гаррі горлянку; цей вогонь ніби знову запалив почуття, проганяючи заціпеніння й відчуття нереальності, додаючи відваги.

- То Манданґус зник? - перепитав Люпин, вихиливши чарку до дна.

Атмосфера в кімнаті миттю змінилась. Усі напружено дивилися на Люпина, воліючи, щоб він говорив далі, і водночас, здалося Гаррі, боялися того, що можуть почути.

- Я знаю, що ти думаєш, - сказав нарешті Білл, - я сам про це міркував. Вони нас чекали, правда? Але нас не міг зрадити Манданґус. Вони ж не знали, що буде семеро Поттерів, це їх спочатку спантеличило. А якщо ви вже забули, то нагадаю, що саме Манданґус запропонував отак їх надурити. Чого ж він тоді відразу не розкрив їм усі карти? Гадаю, що Данґ просто перелякався. Він не хотів у це встрявати, але Дикозор його примусив, а тоді за ними погнався Відомо-Хто. Тут кожен запанікує.

- Відомо-Хто діяв саме так, як і сподівався Дикозор, - шморгнула носом Тонкс. - Дикозор казав, що той шукатиме справжнього Гаррі біля найдосвідченіших, найвправніших аврорів. Спочатку він гнався за Дикозором, а коли Манданґус їх розкрив, полетів за Кінґслі...

- Т’ак, це все дьюже добге, - втрутилася Флер, - та все одно не пояснює, звідки вони знали, що ми забигаємо ’Аггі сьоготні. Хтось був дьюже недбалий. Хтось патякати язиком і виказав дату вильоту. Це єдине пояснення, чому вони знали дату, але не весь плян.

На її вродливому обличчі блищали сльози. Флер з викликом поглядала на всіх, мовби підбурюючи щось їй заперечити. Ніхто не заперечив. Тишу порушувало тільки гикання Геґріда, що безуспішно затуляв рот хустинкою-як-скатертинкою. Гаррі глянув на Геґріда, який зовсім недавно ризикував власним життям, щоб урятувати Гаррі... на Геґріда, котрого він любив, котрому довіряв, який колись здуру вибовкав життєво необхідну Волдемортові інформацію в обмін на драконяче яйце...

- Ні, - голосно промовив Гаррі, й усі здивовано повернулися до нього: вогневіскі ніби додало гучності його голосу. - Тобто... якщо хтось і зробив помилку, - пояснив свою думку Гаррі, - і бовкнув зайве, то це ж не було навмисне. Не можна нікого звинувачувати, - додав він знову неприродно голосно. - Треба довіряти одне одному. Я вірю вам усім і не думаю, що хтось із вас міг здати мене Волдемортові.