Міфи Давньої Греції
- Автор: Гловацкая Екатерина Ивановна
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: «ВЕСЕЛКА»
- Жанр: Детское образовательние
Электронная книга - «Міфи Давньої Греції». Краткое содержание книги:
Знать греческую мифологию очень важно. Образы греческих мифов отразились во многочисленных произведениях литературы и искусства, их щедро использовали в своих трудах классики, они прочно вошли в нашу повседневную жизнь.
Він повернув усі чарівні речі Гермесові, попросивши його передати німфам їхню власність і щиру подяку.
— А що ти зробиш із головою Горгони Медузи? — спитав Гермес, і Персей опустив очі. Дуже йому хотілося лишити страшну голову собі, адже він здобув її, важачи власним життям.
— Послухай мене, Персею, — сказав Гермес, зрозумівши його мовчання. — Смертні гинуть не тільки тоді, коли забракне їм сили, але й тоді, коли її надто багато. Що ти обираєш — життя і щастя чи силу і смерть?
— Життя і щастя, — не гаючись, скрикнув Персей.
І зробив так, як навчив його посланець богів: віддав Афіні Палладі разом із блискучим щитом голову Горгони Медузи. Відтоді могутня богиня носить завжди на егіді цю голову з отруйними зміями, що люто сичать. Коли цар Акрісій, Данаїн батько, дізнався, що дочка і онук його живі, ба навіть повертаються тепер на батьківщину, то страшенно злякався і втік до сусідньої країни.
Та якось володар тієї країни під час свята влаштував грища, запросивши найдужчих, найсміливіших мужів. Персей, що дуже любив такі чоловічі змагання, прибув один з перших. Кілька днів тривали змагання, і Персей щоразу здобував перемогу — у кінних перегонах, у стрибках, у двобої. І не знав він, що десь поблизу, за кущами, сховався його дід, який колись безжально кинув свого онука в море, а тепер, втираючи старечі сльози, здалеку милується ним.
Нарешті настала черга Персеєві кидати диск. Він розмахнувся, кинув щосили, але вітер і воля богів однесли той диск далеко вбік. Важкий бронзовий диск упав просто на Акрісія, враз старому потьмарився світ, і він простягся на землі неживий. Так справдилося давнє віщування.
Щиро оплакував убитого Персей, та ще як дізнався, що то його рідний дід. Акрісія поховали з великою шаною, але Персей не схотів його спадщини і помінявся з одним родичем — той став царем в Аргосі, а Персей — у Тірінфі. Там він довго й розумно володарював, підкорив собі інші міста і заснував славетні Мікени.
Персей зазнав великого щастя і в родиннім житті. Біля нього спокійно доживала віку Даная. Андромеда народила йому багатьох синів, ті — ще більше онуків, а правнуком його був великий Геракл.
ТАНТАЛ
Мало хто з-поміж смертних людей міг похвалитися такою увагою і прихильністю богів-олімпійців, як знаменитий Тантал, син Зевса і богині багатства Плуто. Тантал володарював у місті Сіпілі в Лідії, в благодатному, щедрому краї. Далеко навкруг Сіпіла простяглися родючі долини з виноградниками, садами і нивами, на зелених соковитих луках паслися великі стада худоби, а гора, на якій стояло місто, була золотодайна. Тож хліб і золото рікою текли до Танталового палацу, і разом із багатством росла шана і слава господаря.
І в родині своїй Тантал був щасливий: мав він гарну, добру дружину й дітей — дочку Ніобу та сина Пелопа.
Боги, а надто Зевс Громовержець, любили Тантала, часто запрошували його в гостину до себе, на осяйний Олімп, куди не вільно було З’являтися жодному смертному. А Тантала олімпійці садовили поруч себе, пригощали амброзією і нектаром, не криючись, радилися при ньому, і тоді він чув таємниці, відомі тільки безсмертним.
Спершу Тантал ніяковів на Олімпі, велич богів приголомшувала його, дивувала, та помалу він звик, призвичаївся, а що був гоноровитий, зарозумілий, то запишався і скоро став вважати себе трохи не богом.
Якось, дивлячись на Тантала, Зевс розчулився і сказав йому:
— Сину мій, проси в мене чого тільки хочеш, я все для тебе зроблю!
Та як же здивувався і образився Зевс, коли почув відповідь:
— Навіщо мені твоя ласка, все в мене є, а доля моя навіть краща за долю безсмертних богів.
Зевс тільки глянув на сина і мовчки стерпів образу.
Геть знахабнівши, Тантал викрадав на Олімпі їжу безсмертних — амброзію й нектар — і частував ними своїх земних приятелів, їм же він розповідав таємниці богів, не здогадуючись, що олімпійці все чують і бачать, та поки мовчать…
І Тантал робив злочин за злочином. Один лихий чоловік надумав сховати в нього золотого собаку, якого викрав у священному храмі на Кріті. За сивої давнини цей пес оберігав на Кріті колиску самого Зевса, як той був іще немовлям і німфи годували його молоком кози Амалфеї. Коли Зевс переселився на Олімп, золотий пес лишився в крітському храмі, а тепер його звідти викрав лихий чоловік і привів до Тантала, щоб найпевніше сховати.