Маска

— Щ-що йому треба, барбосу? — ледь повертаючи язиком, запитав я.

— Не повідомляли-с, — удав освіченого Петрусь, скорчивши при цьому свою мавп’ячу подобину. — А втім, ви можете самі побесідувати з ним…

— Що? — заревів я і кинув у Петруся подушкою. — Ти хочеш, негіднику, щоб я перед його слугою з’явився у такому вигляді?

Петрусь подушку зловив і акуратно поклав, але не мені під голову, а чомусь у ноги. Тут я позіхнув і остаточно зрозумів, що хоч як крутись, а вставати доведеться».

Так колись опише у своїх мемуарах початок цього певною мірою історичного дня сам Василь Слєпньов. Поки що ж, нарешті вставши, одягнувшись і взявши з рук вірного Петруся порцію розсолу, Василь Слєпньов, який мав до того часу звання поручика і посаду чиновника з особливих доручень канцелярії Його Імператорської Величності, поїхав до свого безпосереднього начальника Антона Рибалка. Відділ, в якому служив Слєпньов, наче не існував. На відміну від своїх колег-чиновників, Слєпньов не ходив на службу, але будь-коли мав бути готовим виконати доручення начальника. У них склалися доволі близькі, майже товариські стосунки, хоч Рибалко не раз давав відчути різницю у їхній соціальній ієрархії. Зближувало їх те, що обидва були з України. Прадід Василя — сотник Федір Сліпень — на початку XVIII століття опинився в числі тих козаків, які стали на бік гетьмана Івана Мазепи, котрий уклав союз із Карлом XII, шведським королем, і після Полтавської битви змушений був шукати пристановища в Туреччині. Там Федір Сліпень і лишився, одружився з донькою свого старшого товариша — також сотника — Рябошапки, там, у селищі на березі річки Прут, і народився дід Василя — Панасій. У рідні полтавські краї Федір Сліпень повернувся лише через двадцять років, після того, як старий гетьман Данило Апостол виклопотав прощення для козаків, які пішли з Мазепою. У роду Сліпнів вчинок їхнього предка-мазепинця зустрів, як тепер сказали б, неоднозначну реакцію, і потім про нього намагалися не згадувати. Онук же Федора, а батько Василя — Петро Сліпень, який сотникував уже за останнього гетьмана Кирила Розумовського — після ліквідації Гетьманщини вирішив змінити прізвище на «благозвучніше». Слєпєнь замість Сліпень видалося не зовсім підходящим. Допоміг випадок. Сотник Петро Сліпень потрапив на чергову російсько-турецьку війну, відзначився там і попросив у жалуваній грамоті записати його «по-благородному» Слєпньовим.