Осінні новели

Ой...

Що ж то за сон, що ж за марево увижається мені, що коло жаркого осіннього огника сидять темної ночі пастухи в степу? Пастухи сидять, а до них мандрівник з темряви наближається...

Шапку знявши, голову схиливши. Сивий чуб його вітер розвіває. Реп’яхи на полах у його, на ногах болото, туга в очах. Підходить заклопотаний, сумний, мов волів шукає. Питається, і чудна в його мова:

- Не бачили, не чули - не їхали тут мої літа?

Сміються.

- Які ж твої літа?

- З музиками, з бубнами, з прапорами, кіньми вороними.

- Не бачили, тільки чули: погули літа твої геть поза горами. А як їхали, співали: