День сардини
- Автор: Чаплин Сид
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Павло Шарандак
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «День сардини». Краткое содержание книги:
Розповідь головного героя роману «День сардини» Артура Хеггерстона, звичайного робочого хлопця, глибоко лірична, невимушена, динамічна. Читач стає свідком напружених подій у житті героя, якого гнітить бездушна, холодна атмосфера «кам’яних джунглів» капіталістичної Англії. З усіх боків вразливого хлопця оточує злочинний, продажний світ, світ гноблення й експлуатації, який безжально спотворює душу людини.
Отож ми собі пішли, а Носач лишився. Я спершу рушив був додому. Та раптом мені стало лячно. Боятись було нічого, мені ніщо не загрожувало, і все ж я не пішов додому, а повернув у протилежний бік. Можливо, не хотів знову йти тією вулицею, повз ті порожні будинки. А може, тікав од чогось, що було сильніше за мене. Тільки, скажу вам по щирості, я весь тремтів. Тікав швидко і зробив таки добрячий гак: назад од Старого міста, уздовж величезного урвиська, а потім чимдуж через міст. З мосту я угледів Носача — він усе так само сидів навпочіпки. Я не став придивлятися до нього, а припустив ще дужче. Біля міської бібліотеки повернув і побіг до мебльового складу. Там хотів зупинитись і перевести дух, але щось гнало мене вперед. Я знав, що мені нема чого боятися. Знав, що старик К.-С. не донесе в поліцію на мене самого,— адже нас було душ двадцять,— і все ж ніяк не міг спинитися. Коли перебігав дорогу, мене мало не збив моторолер. На лайку водія я звернув стільки ж уваги, як і на його космонавтський шолом, бо, коли за тобою женеться тигр, тебе вже нічим не діймеш, особливо коли ти не знаєш, що то за тигр. Іду в заклад, що я пробіг милі зо три. Але й потім не пішов додому, а звернув у бічну вуличку трохи віддихатись. Там я сів, приклав руку до грудей, що аж ходором ходили під мокрою сорочкою, і почав сперечатися сам із собою.
«Який гедзь тебе вкусив?»
«Знати не знаю, відати не відаю».
«А чого ж ти біг як навіжений?»
«Це був просто інстинкт».
«Ти певен?»
«Тепер я ні в чому не певен».
«Хіба він не двоєдушна гадина? Хіба давно не слід було з ним поквитатись? Чого ж ти тривожишся?»
«Та не тривожусь я. Просто не чекав, що все так вийде. Ото й тільки. А бігати корисно для здоров’я».
«Слухай, старий, ти хочеш стати дорослим і нічого в світі не боятись. А що, як тебе оперіщать по голові пляшкою або велосипедним ланцюгом чи штиркнуть ножем у бік?»
«Мене? Нехай собі, скільки завгодно».
«Ти боягуз. Одразу накладеш в штани. Витримати удар і дурний може, а от завдати його — це важче. Треба бути рішучішим. Навчися бити».
«Та годі вже, годі. Іншим разом я так і зроблю».
«Дивись, старий, а то пропадеш. Будуть об тебе ноги витирати — так і зостанешся на все життя Красунчиком, як ото назвав тебе сьогодні Носач».
«Ну, ну, ти не дуже. Про Носача я й сам знаю, але це більше не повториться. Пику роз’юшу першому, хто так мене назве».
«От і гаразд».
Та я зовсім не думаю, що досить було мені лише поплескати самого себе по плечу — і одразу все забулося б. Ні, я не міг забути, навіть коли# вилежувався на сонечку в отій своїй канаві, чекаючи блискучої кар’єри в галузі прокладання каналізації.
Нарешті з’явився дядько Джордж, і я зрозумів, що мій курорт скінчився.
— Чоботи. Йому потрібні міцні чоботи,— давав він настанови моїй старій. А я сидів, мов китайський божок.— І кепка. Для мене робітник — не робітник, якщо він без кепки.
— Гаразд. А комбінезон теж потрібен? — спитала моя стара.
— У мене їх не носять.— Я думав, він зараз скаже, що в нього прикривають грішне тіло самою гідністю.— Купи йому міцні штани — плисові або молескінові, йому часто доведеться згинатися або працювати лежачи, а я терпіти не можу дірок на штанях.
— Гаразд, куплю.
— Краще молескінові. Вони трохи важчі, зате міцніші, та й вигляд у них пристойніший. Йому доведеться попотіти, адже ми нікому не потураємо. Ти не підведеш, Артуре?
Я тільки щось муркнув, а точніше — прогарчав.
— Ми такі вдячні тобі, Джордже! Дякуй, Артуре.
— Спасибі, дядечку.
— Не підведи мене — оце й буде твоя дяка. Не розраховуй на те, що я твій дядько. Май свою власну гідність.
Ну, почалось!..
— Він не підведе, правда, Артуре?
— І не думаю.
— Отож-бо. Завтра побачимось. Рівно о сьомій щоб був на дільниці. І ось що: приїзди краще велосипедом.
— А чим погано трамваєм?
— Там треба платити. Та й, можливо, тобі доведеться час від часу кудись з’їздити за моїм дорученням — ясно?
Господи! Мені вже все було так ясно, наче я дивився в бінокль. Персональний раб, хлопчик на побігеньках, довірена особа, лакей, підсобник, розсильний, козел відпущення, лакиза й таке інше. Не вистачало тільки ще шукати йому шлюх.