Меч і хрест
- Автор: Лузина Лада
- Серия: Київські відьми #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6088-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Меч і хрест». Краткое содержание книги:
Всі події розгортаються в наші дні. Але, володіючи магічною силою, не важко потрапити в минуле і познайомиться з авторами «Трьох богатирів» і «Демона» – Віктором Васнецовим та Михайлом Врубелем. А також відвідати київську Лису Гору, де, за переказами, збиралися усі слов’янські відьми.
– Бачите, що з ними робиться! – хрипко видихнула Дарина. Вона вже задихалась і не могла співати, й зовсім забула про рудого кавалера, тільки з останніх сил намагаючись зберегти обличчя.
«Що зі мною, Боже?»
– Гей, ну ж бо, танцюй з нами! – фамільярно розпорядився якийсь розхристаний п’яний мужик і, несподівано схопивши Дарину за рукав, зірвав веселу співачку зі сцени.
І тої ж миті їй стало легше.
Вона стояла в гойдливому натовпі, насторожено прислухаючись до себе, намагаючись зрозуміти: невже божевілля відпустило її?
– Гадаєш, Рита досі там стоїть…
– На неї не схоже.
– Тоді чого не прийшла… – вкрутились їй у вуха чиїсь випадкові репліки. Дві дівулі – ангелоподібна білявка і безгруда чорнявка – безрадісно звивалися за два кроки від неї.
Розхристаний самовпевнено потягнувся до талії Дарини.
Але несподівано, мовби усвідомивши щось неймовірно важливе, співачка поривчасто впхала в його спітнілу долоню клубний мікрофон і щодуху помчала до виходу, відчуваючи, як із кожним кроком біль відступає, відступає, відступає, й на зміну йому приходить упевненість, що вона чинить єдино вірно.
Вискочивши на вулицю, Чуб стрімголов поскакала до чорного входу, де пасся її відданий мопед.
«Швидше! Швидше! Швидше!» – блискало в голові.
– Стій, – почула вона за спиною задиханий чоловічий голос. – Стій, кому сказав! – Хтось безпардонно відштовхнув її вбік. Це був Алекс – амбалоподібний охоронець їхнього клубу і за сумісництвом коханець Завзятої. Трохи відставши, перукарка вже підбігала до них.
– Я ж казала, що вона злиняти спробує! – пропихтіла вона.
Насупившись, Алекс став між Дариною та її «поні» й по-хазяйськи поклав руку на кермо.
– Це більше не твоя іграшка, – важко сказав він. – Віддавай ключі.
– Пусти! – одержимо заволала Дарина, кидаючись на нього. – Мені треба туди! Я спізнююся!
Алекс гидливо відкинув її однією рукою.
– Куди ти спізнюєшся? – жовчно засміялася Завзята. – Тебе вже звідусіль звільнили. Директор щойно сказав: можеш іти к бісу! Я завжди знала: рано чи пізно ти дограєшся.
– Ідіть геть! – утробно рикнула Чуб.
У її голову ніби вилили чайник із вируючим окропом, і вона ледве усвідомлювала реальність. Але з останніх сил спробувала виловити там останню живу думку:
– Термін був до свята! Не спокушу Сані до шостого, машина ваша!
Алекс незадоволено подивився на свою подружку.
– Чого ж ти смикаєшся, позаяк ви до шостого закладалися? – процідив він вагомо.
– Але ж вона звільнена, – спробувала заперечити та. – Де ми її потім шукатимемо?
– Без різниці, – хлопець нехотя прибрав руку з керма і обернувся до Дарини. – Парі є парі. Катайся до післязавтра.
Істеричний телефонний дзвінок змусив матір Марійки схопитися за важкі груди й перелякано охнути:
– О Господи! Це…
Випередивши її, Володимир Сергійович підхопив тривожну слухавку.
– Так, їду! – суворо сказав він.
– Це Марійка? Марійка? – затряслася мама.
– Аварія, – пояснив він люто. – На тому ж місці. Наші вже міліцію викликали. На Фрунзе знову розливне море! Це ж типу злісне хуліганство. Тільки яка користь од ментів? – Сергійович уже вскочив у штани і заправляв у них стару поношену ковбойку. – Сама вважай: поки води натекло, поки жителі аварійну викликали. Цих дігерів уже і сліду нема. Якщо їх не завалило, звичайно. Тоді трупи розгрібатимемо… Ні, не розумію я, – буркнув він здивовано і зло, – що, їм там медом намазано?
– А тобі, тобі чим намазано? – заголосила у відповідь дружина. – Зараз не твоя зміна! Якого ж ти?! У нас дочка пропала! Як утовкмачиш собі щось у голову, на інших начхати!
– Несвідомий ти елемент, – незадоволено посміхнувся Сергійович. – Я ті труби мало не добу ремонтував, а всякі виродки знову паскудити будуть? А Марійка наша повернеться, нікуди не дінеться.
Розділ п’ятий,
у якому вчинено злочин
Трепет пробіг по його жилах: перед ним лежала красуня, яка коли-небудь бувала на землі. Вона лежала, як жива… Раптом щось страшенно знайоме показалося в обличчі її. – Відьма! – скрикнув він не своїм голосом.