Мати чи бути?

Василь Великий, так само як і інші отці церкви, був пе­реконаний, що метою всіх матеріальних благ є служіння лю­дям; його характеризує таке запитання: «Той, хто відбирає в іншого одяг, зветься злодієм; та хіба той, хто спроможний дати, але не дає одяг біднякові, заслуговує на інше?» (циту­ється за А. Ф. Утцем). Деякі автори угледіли в працях Васи­ля комуністичні тенденції, бо він підкреслював, що первісно речі належали всім. Я завершу цей короткий огляд застере­женням Іоана Золотоустого (IV століття) нічого не виготов­ляти й не споживати в надмірній кількості. Він проголошує: «Не кажіть: я користуюся тим, що мені належить, — ви ко­ристуєтеся тим, що не ваше; потурання й егоїзм роблять усе ваше не вашим; ось чому я називаю це не вашим добром, бо ви користуєтеся ним з озлобленим серцем і стверджуєте, що так правильно, що ви один живете з того, що ваше».

Я б і далі цитував погляди отців церкви щодо амо­ральності приватної власності та її егоїстичного викорис­тання. Але й ці наведені вище нечисленні твердження свідчать про постійне заперечення орієнтації на володін­ня, починаючи з часів Старого Заповіту, протягом ранньо­го християнства і в наступні століття. Навіть противник відверто комуністичних сект Фрма Аквінський доходить висновку, що у приватної власності є виправдання лиш остільки, оскільки вона найкраще служить меті добробуту всіх.

У класичному буддизмі ще виразніше, ніж у Старому й Новому Заповітах, підкреслюється першочергове значен­ня відмови від жадоби будь-якого виду власності, в тому числі власного «Я»; буддизм заперечує концепцію незмінної субстанції і навіть прагнення до самовдосконалення[9].