Грот афаліни

Амара майже на карачках поліз по воді, по каміннях, Янг за ним. Вони швидко намокли з голови до ніг. Коли отак піднялися на плоскогір'я, то побачили, що струмок тут спокійніший і ширший. Скрізь на березі пісок насипаний пагорбками, навіть у воді, можна було побачити каміння, зсунуте зі своїх місць. Пройшли ще трохи до місця, де струмок розділявся скелею на два. Перейшли через перший струмок, обігнули скелю, побрели вниз лівим берегом найширшої протоки, який усе далі брався праворуч. Сліди невідомих шукачів або дослідників помічалися і тут: то у воді на мілкому, то на самому березі сіріли купки гравію й піску, камінчиків, ніби хтось розсортував зачерпнуту з дна дрібноту. Сліди й тут були подвійні — від грубого черевика або чобота і від босих ніг. Отже, шукач був не один?

З-за невеликого повороту вдарив у вуха шум водоспаду. Перед самим водоспадом течія в струмка була бурхлива й стрімка, хлопці не наважилися заходити у воду, щоб не збило й не покотило по камінню вниз. Пішли й далі теж лівим берегом. Скелі тут ледь не заходили в озеро, а водоспад зостався трохи позаду й праворуч. На самому урвищі сіли, зачаровані красою.

Звідси можна було оглянути добру половину озера. Там, де поверхню освітлювало сонце, вода здавалася ніжно-блакитною, трохи зеленуватою, а там, де була тінь, — темно-зеленою і фіолетовою. Дальню частину озера приховував схожий на здвоєний пухкий корж, зарослий кущами острівець. Унизу, під хлопцями, простяглася бухточка, майже всю її огортав затінок. Бухту оточував низький, густо засипаний камінням берег. Біло-сині пасма водоспаду (звідти несло на хлопців холодну мжичку) обрушувалися на цей природний брук, губилися між камінням, залишаючи на їхніх боках і лисинах клубки білосніжної піни-шумовиння. І скрізь повз бухту, де тільки можна, були насипані пагорбки, багато каменів були зрушені з місця.

Янг хотів уже шукати спуск униз і першим скотився на берег бухточки, як Амара ухопив його за плече: «Ховайся!»

Майже з-за такого самого виступу скель праворуч від бухточки плив під поверхнею води якийсь чоловік у чорному гідрокостюмі з жовтою смужкою на боці. Руками не гріб, руки були чимось зайняті, перебирав тільки ногами з ластами. Ось над водою показалася половина блискучої чорної кулі — голови плавця, висунулась і трубка. З трубки бризнув фонтанчик води… Плавець повернув до берега, голову підняв з води більше, але обличчя не можна роздивитися — закрите було склом маски. Ось уже дістав він ногами дно, випростався, важкий свій вантаж взяв під одну руку, нахилившись на другий бік, щоб урівноважити вагу. Тримав під рукою ніби обрізок з якогось бака із зачерпнутим десь на дні піском. Мабуть, у днищі металевого бака були пробиті дірочки, бо знизу численними струмочками текла вода. Невідомий зірвав маску і трубку, поклав на своє металеве решето, взяв його вже обома руками, притискуючи до живота.

— Піт! — покричав заклопотано на обидва боки. — Піт!

Той, кого кликали, не відгукувався, його ніде не було видно.

— А що! Я так і думав: не один чоловік тут колупався, — прошепотів Амара. — І не один день.