Міжконтинентальний вузол
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Славін #2
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво політичної літератури України
- ISBN: 5-319-00081-2
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Міжконтинентальний вузол». Краткое содержание книги:
— Це знову-таки констатація факту, — з досадою мовив Славін. — А я чекаю пропозицій.
— Але ж пропозицію Маркс сформулював, Віталію Всеволодовичу! Краще не скажеш: «від кожного за його здібністю — кожному за його працею». А ми замість цього постулату, що несе в собі найвищу інтелектуальну цінність, бо він — при всій своїй універсальності — застосовний до кожної трудящої людини, впали у звичну для матінки-Русі общинну концепцію: «Всі рівні; якщо в мене немає дачі, то нехай і в сусіда не буде». А сусід, у якого і дача І машина, — замість того, щоб горілку дудлити, — дав п'ять раціоналізаторських пропозицій, котрі зекономили заводові мільйон карбованців. Звичайно, вимпел ударника комуністичної праці одержати приємно, але ж на грошових купюрах ми друкуємо не когось, а Леніна. Тільки за вимпел передовика виробництва черевики коханій не купиш, І та радянські грошові знаки — можна… Якщо, звичайно, зв'язки у сфері торгівлі, особливо з тими, хто розподіляє фонди італійського взуття… Припустимо, я директор інституту, — вибачливо посміхнувся Іванов. — Хоч таке навряд чи можливе… Однак… Я знаю, чого жде промисловість. Я вичислив, який прибуток матиме інститут, коли замовлення промисловості буде реалізовано в максимально короткий строк. Що я повинен зробити?
— Працювати, — всміхнувся Славін.
— Що значить «працювати»?! Я повинен погодити ідею, в главку, Держплані, Головзбуті, Мінфіні, Держстандарті, Держціні, академії! Для цього потрібно принаймні півроку… Так?
— Рік.
— Я взяв оптимальний варіант, — зітхнув Іванов, — із скидкою на те, що моя галузь особлива, передовий рубіж науки, нам усе-таки легше. А я тепер про директора інституту одягу фантазую.
— Йому потрібно півтора року…
— Добре мислите, — кивнув Іванов. — Я чомусь вважав, що представник центральної преси має захищати те, що є, обмежуючись зауваженнями косметичного характеру.
— Газети рідко читаєте.
— Що правда, то правда.
— Дарма. Ну, поїхали далі…
— Поїхали. Затвердив я тему, поставили мені її в план. І — все! Сиди, міркуй, ший собі, — зарплата йде, чого тут хвилюватися?! Ану, дозволь мені піти у вашу газету і надрукувати оголошення: «Науково-дослідний інститут запрошує на заміщення вакантних посад старшого наукового співробітника, молодшого наукового співробітника і лаборанта строком на два роки по темі: «Створення фасонів вітчизняного взуття, яке купують». Оплата праці — за здібностями, від трьохсот до тисячі карбованців на місяць. Гроші, які відпущено державою на розробку моделей строком на рік, — у тому разі, якщо ми встигли зробити якісні пропозиції і їх впроваджено у виробництво через вісім місяців, — розподіляються між науковими співробітниками залежно від їхнього внеску в спільну справу». Уявляєте, скільки б мені надійшло заяв?! Але ж у мене, у директора, навіть статті такої немає, — на оплату послуг преси! Я повинен шахраювати, щоб таке оголошення надрукувати в газеті! Я мушу залучити до цієї злочинної змови бухгалтера, касира, профком, — ось вам і порушення закону, підсудна справа. Припустимо, зійшло з рук. Припустимо, що троє, відібраних за конкурсом, розробили нову модель і прекрасну технологію… За півроку… Залишилося десять тисяч карбованців. Я обіцяв розподілити їх між тими, хто зробив серйозний внесок у справу, яка зекономить країні сотні мільйонів. Думаєте, мені дозволять розподілити ці гроші між десятьма світлими головами? Ха-ха-ха! Давно я так не сміявся! Общинній моделі мислення кортить видати премію тисячі співробітників, — по п'ятнадцять карбованців на душу, зате всі рівні, ніяких образ! Нероба побудував собі розкішний храм з інструкцій: будь-яку справу можна загубити, ніхто про роботу й не спитає, аби тільки було дотримано інструкції! А їх у нас мільйон! Приклад номер два. В моєму відділі працюють дванадцять чоловік. З них тільки п'ятеро — справжні інженери, решта — люди в науці випадкові. Як я, начальник відділу, можу їх позбутися? Ніяк, вельмишановний добродію! Демократія! Гарантовано право на працю!
— Ви проти цього права?
— За! Обома руками за! Але дозвольте мені, начальникові відділу, платити п'ятьом світлим головам за їхній труд, за реальний внесок у діло, а не за той стілець, на якому вони сидять! Звичайно, при нинішній системі господарювання статистиці набагато легше зведення складати, — ніяких тобі турбот, знай крути арифмометр!