Гіркий сміх
- Автор: Валё Пер, Шеваль Май
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Гіркий сміх». Краткое содержание книги:
Роман «Гіркий сміх» був відзначений: міжнародного премією Едгара По, яку присуджують найкращим творам пригодницького жанру.
— Якийсь Ульгольм.
Єдиний, кому це прізвище щось казало, був Гунвальд Ларсон, бо він одразу вигукнув:
— Що? Хто?
— Ульгольм, — мовив Кольберг.
— Це неподобство! Треба послати туди ще когось, хто б міг нічого не проґавити. Людину, що має в голові хоч якийсь глузд.
Отже, Ренн виявився людиною, що має в голові хоч якийсь глузд. Він знов невинно запитав:
— Я повинен його змінити?
— Змінити? Ні, це неможливо. Ульгольм вважатиме, що його скривдили. Напише сотню різних скарг в управління. Зателефонує міністрові.
А коли Ренн уже виходив, Гунвальд Ларсон ще наостанці порадив йому:
— Ейнаре!
— Що?
— Не дай тільки йому сказати жодного слова свідкові, хіба як уже побачиш, що той помер.
По-друге, що він якось повинен замкнути Ульгольмові рота.
Врешті він знайшов навіть теоретичне розв'язання цієї задачі. А практично воно мало такий вигляд. Одну свою довгу декларацію Ульгольм закінчив словами:
— Само собою зрозуміло, що як приватна особа і як член партії центру, як громадянин вільної демократичної держави я не роблю ніякісінької різниці між людьми, скажімо, через їхній колір шкіри чи світогляд. Але сам подумай, що було б, якби в поліцію поналазили євреї і комуністи. Ти розумієш, що я маю на думці, га?
На це Ренн скромно кашлянув, затуливши рота рукою, і сказав:
— Звичайно. Але я, бач, сам такий крайній соціаліст, що мене можна вважати…
— Комуністом!?
— Так. Саме так.
Ульгольм відразу насупився, замовк і відійшов до вікна. Він стояв там годин зо дві, сумно дивлячись на лихий, зрадливий навколишній світ.
Шверіна оперували тричі: вийняли обидві кулі, але жоден лікар з тієї групи, яка робила операції, не мав великої надії на успіх. На несміливі Реннові запитання всі вони тільки здвигали плечима.
Проте чверть години тому один з хірургів зайшов до ізолятора і сказав:
— Якщо він взагалі має опритомніти, то опритомніє зараз. Протягом цих півгодини.
— А він видужає?
Лікар довго дивився на Ренна, потім сказав:
— Навряд. Він, щоправда, фізично витривалий, і загальний його стан цілком задовільний.
Ренн приголомшено дивився на хворого і міркував, який же в нього мав би бути вигляд, щоб лікарі визнали його стан гіршим чи зовсім поганим.
Він склав собі двоє чітких запитань, які задля певності навіть записав у записник. Перше: «Хто стріляв?» І друге: «Який він був на вигляд?»
Ренн зробив ще й інші приготування, а саме: поставив на стілець портативний магнітофон, ввімкнув мікрофон і перевісив його через спинку стільця. Ульгольм не брав участі в тих приготуваннях, він обмежився тим, що час від часу критично поглядав на Ренпа від вікна.
Годинник показував двадцять шість хвилин на третю, коли медсестра раптом нахилилася над пораненим і швидким, нетерплячим порухом покликала до себе обох поліцейських, а другою рукою натиснула на дзвоник.
Ренн швидко схопив мікрофон.
— Думаю, що він опритомнює, — сказала медсестра.
Обличчя пораненого ніби якось почало мінятися. Повіки і ніздрі затремтіли.
— Так. Спробуйте, — мовила медсестра.
Ренн простяг мікрофон і запитав:
— Хто стріляв?
Ніякої реакції. Ренн почекав кілька секунд і повторив запитання:
— Хто стріляв?
Губи хворого ворухнулися, і він щось сказав. Ренн перечекав дві секунди і знов запитав:
— Який він був на вигляд?
Потерпілий відповів і цього разу, вже трохи виразніше.
До кімнати зайшов лікар.
Ренн уже розтулив рота, щоб повторити друге запитання, коли чоловік на ліжку повернув голову в лівий бік. Нижня щелепа в нього опала, і з рота потік кривавий слиз.
Ренн глянув на лікаря, і той поважно кивнув йому, складаючи інструменти.
Підійшов Ульгольм і сердито сказав Реннові:
— Ти що, справді не можеш більше нічого добути з нього? — Тоді голосно звернувся до хворого: — Слухайте, добродію, з вами розмовляє старший помічник інспектора поліції Ульгольм…
— Він помер, — тихо мовив Ренн.
Ульгольм витріщив на нього очі й кинув тільки одне слово:
— Партач.
Ренн вимкнув мікрофон і поніс магнітофон до вікна. Там він обережно перемотав стрічку вказівним пальцем правої руки і натиснув на кнопку відтворення запису.
«— Хто стріляв?
— Днркс.
— Який він був на вигляд?
— Яколсон».
— Ну й що я з цього матиму? — мовив сам до себе Ренн.
Ульгольм секунд із десять люто, з ненавистю дивився на нього, а тоді сказав:
— Що ти з цього матимеш? Я звинувачу тебе в службовому недбальстві. Інакше я ніяк не можу. Ти ж розумієш, що я маю на думці, га?