Етюди про звичаї

— Графе, — сказав я йому після того, як ми обмінялися звичайними привітаннями, — не розумію, навіщо вам треба, щоб я привів вас до Гобсека, — адже він найчемніший і найлагідніший з усіх лихварів. Він вам позичить грошей, якщо в нього є, або, певніше, якщо ви дасте йому надійні гарантії.

— Пане Дервіль, — відповів де Трай, — у мене й гадки немає примушувати вас зробити мені цю послугу, хоч учора ви мені й пообіцяли.

«Сто чортів! — вигукнув я в думці. — Невже я дозволю цьому чоловікові думати, що я не вмію додержувати свого слова?»

— Я вчора вже мав честь вам сказати, що дуже невчасно посварився з батечком Гобсеком, — зауважив граф. — Адже в усьому Парижі, крім нього, не зна йдеш фінансиста, який наприкінці місяця, коли ще не підведено баланс, може вмить відвалити сотню тисяч франків. Отож я і просив вас помирити мене з ним. Але не будемо більше говорити про це…