Об’єкт 21
- Автор: Сапарин Виктор Степанович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Об’єкт 21». Краткое содержание книги:
Як відбувся цей політ? Що за чудодійна палиця була в руках невідомого? Невже вона підтримувала його в повітрі?
Про це і про інші незвичайні речі розповість читачам оповідання сучасного російського письменника В. С. Сапаріна «Кришталевий серпанок». У книзі вміщені також оповідання «Об’єкт 21», «Нитка Аріадни», «Таємниця кулі з цифрою «сім», «Чарівні черевики». Різноманітні за тематикою, вони захоплюють читача динамічним сюжетом і цікавими науковими передбаченнями.
— Тут зразки кожного випуску. Вам треба, щоб вони стрибали? Візьміть перший-ліпший куб! Усі стрибають.
Принесли мармурову дошку, поклали на підлогу; інженер не дивлячись почав брати з полиці куби і кидати їх на мармур. Усі куби підскакували майже однаково. Висота стрибка залежала тільки від того, пругом чи плиском стукався куб об дошку.
— Самі бачите, — з гордістю сказав інженер, — ми суворо дотримуємося стандарту.
Розпрощавшись з головним інженером заводу, Проторенко вийшов на вулицю і сів на лавочці в сквері, щоб обміркувати становище.
Поряд сиділи двоє підлітків і говорили про випадок, який трапився на стадіоні під час тренування футболістів.
— Розумієш, як прилетить ця штука та як ударить! Ну, думав, трибуна вщент, — явно перебільшуючи, розповідав один з них, худорлявий, з блідим обличчям. — На власні очі бачив! Свист такий був — у мене трохи вуха не лопнули.
— Мабуть, теж метеор, такий самий, як і на майдані, — озвався другий. — А може, це щось схоже на те, що в селі Багатопіллі хлопці бачили. Там теж з неба камінь прилетів. Хлопці розповідали, коли приїжджали до нас. Стрибучий якийсь.
«Стрибучий»? Проторенко, зацікавлений випадково підслуханою розмовою, розпитав хлопців про загадковий камінь і вирішив одразу ж їхати в Багатопілля.
Через годину Петро Семенович зійшов з попутної машини прямо біля сільради. Голова Федір Іванович познайомив його з учасниками подій, що відбулися на березі річки. Хлоп’ята розповіли вченому про ракету і незрозумілий предмет, який прилетів з неба, і, нарешті, повели Петра Семеновича до жорна біля загати.
— От сюди, — вказав Вася Аринушкін, — як ударить! Ось на жорні і слід лишився.
— Звідки ж він прилетів?
— З неба, — пояснив Вася.
— І куди полетів?
— Знову на небо.
— Так прямо вгору?
Вася замислився.
— Туди, — втрутився Ваня Скребушкін і показав у напрямку міста Степового. — А прилетів звідти, — Ваня вказав рукою на гори, що стояли на горизонті суцільною синьою громадою.
— А падав він неначе зверху, — невпевнено промовив Коля. — Над головою як засвистить!
— Він і повинен був зверху впасти, — пересиливши хвилювання, сказав Вася. — Хоча й летить по цій… як її… по параболі, а в кінці шляху однаково вниз піде Так же? — звернувся він до Проторенка.
— Так, — згодився той, — якщо предмет летить вільно з великої висоти, то, звичайно, наприкінці падатиме майже вертикально.
— Чому ж тоді він повернув до міста? — спитав Коля.
— А це бачив? — Івась кивнув на жорно.
Воно лежало на невеликому косогорі, на схилі, зверненому в бік міста Степового.
Подякувавши дітям, Проторенко більше не затримуючись у Багатопіллі, повернувся в місто, йому здавалося: предмет, який вдарився об жорно, а потім упав на міському майдані і так здивував футболістів — метеорит. На його думку, це все було одне і те саме явище. Хто знає, може, незвичайна пружність матеріалу примусила цей предмет зробити такі велетенські стрибки.
Сліди стрибучого каменя обривалися в Степовому. Але ніхто не міг повідомити Проторенку про нього більше, ніж він узнав від хлоп’ят.
Тоді Петро Семенович вирішив піти до голови артілі «Настільна іграшка», щоб спробувати довідатися хоч що-небудь про більярдну кулю номер сім.
Тут він потрапив у світ шахових коней, які стояли на підвіконнях величезними табунами, пішаків, насипаних у ящики до самого верху, королів і королев, які виходили з-під преса такими рівними і гладенькими, наче їх обточили на токарному верстаті.
Цех більярдних куль — низьке продовгувате приміщення з земляною підлогою — нагадував старовинний гарматний двір. Білі ядра різних розмірів лежали тут штабелями і пірамідами. Люди в синіх халатах упаковували кулі в ящики, мов яблука.
Голова артілі, товстий, лисий чоловік у кавказькій сорочці з тонким пояском і в жовтих чоботях, закидав Проторенка питаннями:
— Вам скільки куль потрібно? Тисячу? Десять тисяч? Доставка за ваш рахунок? Мене не цікавить, що ви хочете з ними робити. Закидайте їх хоч на Місяць. Але контракт ми з вами підпишемо по всій формі. Товар можете приймати тут, на місці. За упаковку додаткова плата.
З великим недовір’ям вислухав він прохання Проторенка підібрати йому кулі, які стрибали б краще, ніж звичайні.
— Таких куль, як у нас, ви ніде не знайдете. Наші кулі найкращої якості. Їх послали навіть на виставку. Тільки тиждень тому ми виготовили один комплект для виставки, а другий — для готелю «Південь» у Новоозерську. Але якийсь божевільний скинув усі кулі з десятого поверху на бруківку, і багато з них порозбивалося. Готель замовив нам нові кулі.