Аеніль
- Автор: Кузьменко Дмитро Федорович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан
- ISBN: 978-966-10-2002-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Аеніль». Краткое содержание книги:
У школі свої традиції, звичаї і правила, не всі з яких відомі стороннім. Тиха, сором'язлива і невміла у чарах Аеніль стикається з небезпечними істотами, забороненими чарівницькими експериментами, таємними спілками учнів і викладачів, смертельними чарами, плетивом змов і підступів, расовою та становою нерівністю.
Чи зможе вона усупереч усьому гарно вчитися, знайти друзів, пережити кпини однокласників, вберегти свою сестричку Іно?
Аеніль не розповіла Емблі про підслухану розмову, бо та могла розбовкати це далі. Дівчинці було страшно подумати, що б сталося, якби майстер Елітіс довідався про підслуховування його розмови. По всьому відділенню ходили чутки, що він пов’язаний з Темними, і Аеніль його боялася. Тепер ще більше, ніж раніше.
Якось пізно ввечері Аеніль йшла галереєю з боку внутрішньої сторони замку. Вона поверталася із додаткового уроку музики, де готувалася до свого виступу. Попереду дівчинка почула якийсь шум і сміх. Це її стривожило. Подібний сміх вона не раз чула на свою адресу, і він не віщував нічого доброго. Звуки лунали із відчинених дверей одного з навчальних класів. На галерею виходили двері класів, де викладалися різні мови. Аеніль підійшла й обережно зазирнула у яскраво освітлену кімнату. Побачене її вразило.
У класі була та дівчина зі схованим обличчям, з якою Аеніль вже стикалася у цій галереї, та ще два хлопці розбишацького вигляду. Аеніль їх якось бачила на спільних заняттях для всіх відділень, вони постійно порушували дисципліну. Були з відділення чарівників, тому знали чимало чар для знущань над іншими.
Зараз вони забавлялися тим, що жбурляли невеличкі вогняні кульки у дівчину, котра забилася у куток. Її мантія була повністю мокра, немов вона скупалася в озері. Схоже, що це була заслуга хлопців.
— Чого ти боїшся? — засміявся один. — Ми ж лише хочемо підсушити тебе.
— Ага, тобі це не завадить, — підтримав його інший.
Дівчина злякано закривалася від кульок. Це були цілком безневинні жарти, Аеніль була б рада, якби з неї насміхалися тільки так. Але та дівчина серйозно боялася вогню, вона раз по раз здригалася й постійно тремтіла. Боялася навіть того, що не завдасть їй ніякої шкоди, адже чарівний захист у цієї дівчини був набагато сильнішим, ніж захист Аеніль, це було добре помітно.
Аеніль сама не зрозуміла навіщо, але зайшла всередину і мовила якомога твердішим голосом:
— Що ви тут робите?
Хлопці зацікавлено озирнулися на неї. Незнайомка теж повернула голову в її бік. Аеніль почула шипіння, від якого їй стало не по собі. Мабуть, та дівчина думала, що Аеніль приєднується до хлопців.
Один хлопець уважно розглянув Аеніль, а потім весело сказав іншому:
— Слухай, Ворене, це ж та дурочка з алхімії. З групи Савлія. Пам’ятаєш, він недавно казав, як змусив її цілу ніч чистити туалети?
Обоє весело зареготали і продовжили жбурляти кульки в незнайомку, а один навіть прицілився в Аеніль. Вона стисла кулаки від гніву і сказала:
— Негайно припиніть!
— Що? — хлопці здивовано перезирнулися. — Краще не жартуй так, а вали відсіля, поки ми й тебе не підсмажили.
— Я не піду. Це ви підете, — Аеніль не розуміла, звідки в неї взялася сміливість для таких слів.
Хлопці перестали кидати кульки і стали насмішливо її розглядати, підморгуючи один одному.
— Ну що ж, сама нарвалась, — сказав загрозливо один і зачинив двері до класу порухом руки.
Це були складні чари, й у Аеніль мурашки поповзли по шкірі. Тепер вона вже кляла себе, що вплуталася у це. Одна справа її одногрупники-алхіміки, які жодного серйозного закляття не знають, і зовсім інша — ці чарівники. Вона нічого проти них не вдіє. Дівчина відчула, як в неї тремтять коліна.
— Так. Усе буде чесно, — промовив другий хлопець. — Два на два. Я з Весом проти тебе з твоєю прищавою подругою.
Вони обоє захихотіти, але це був набагато більш зловіщий сміх, ніж Аеніль чула спочатку.
— Вона мені не подруга, — пробурмотіла Аеніль.
— Ну що ж, тобі гірше, — зареготали хлопці.
Вони перезирнулися і вимовили якесь закляття.
Аеніль не уявляла, що юнаки сказали і як від цього захиститися. Вона не відразу зрозуміла, у чому справа, коли з підлоги повіяв вітер. Однак коли він рвонув зі свистом угору, піднявши і мантію, і спідницю, до неї дійшло. Не думаючи ні про який захист, вона намагалась повернути руками спідницю на місце, але вітер був настільки сильним, що це не виходило — сама Аеніль мало не піднялася у повітря. Дівчина впала на підлогу й тільки так змогла поправити спідницю й відповзти від місця, де віяв вітер.
Дівчина закрила руками палаюче від сорому обличчя й заплакала. Утім, сміху вона не чула, і це змусило її відкрити очі. Обоє хлопців голосно лаялися, перебуваючи у непрозорому синьому тумані, а незнайомка продовжувала щось шепотіти.