Дотик
- Автор: Маккалоу Колин
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0590-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дотик». Краткое содержание книги:
Александр Кінрос, байстрюк із Шотландії, має неймовірний дар — так званий дотик Мідаса, що допомагає йому до тридцяти п’яти років стати найбагатшою і найвпливовішою людиною в Новому Південному Уельсі, що в Австралії. У свій будинок, зведений на горі, у якій повно золота, він виписує собі юну дружину з бідного, але славного шотландського роду.
Однак зробити щасливою недосвідчену в коханні Елізабет Александр не зміг, тут його чарівний дотик був безсилий. Роками подружжя лише співіснувало у розкоші, аж поки Елізабет не закохалася у сина коханки свого чоловіка…
— Так, удасться, але спочатку ваші пальці мають стати більш гнучкими та моторними, а ваша ліва рука має призвичаїтися робити рухи, відмінні від тих, що їх робить ваша права рука. Ваш слух має розрізняти чітке звучання кожної ноти, — навчала Теодора. — А тепер — усе спочатку, Елізабет. Ви робите успіхи, запевняю вас.
За тиждень вони відійшли від формальності, стали звати одна одну по імені й установили такий порядок занять і спілкування, який значно полегшив тягар самотності, від якої страждала Елізабет. Кожного буденного дня Теодора приїздила на вагонетці о десятій ранку, і вони займалися музичною теорією аж до ленчу, який подавали до оранжереї. Потім вони йшли до рояля і займалися нескінченними гамами. О третій Теодора поверталася на вагонетці до Кінроса. Інколи вони прогулювалися в парку; одного разу навіть спустилися вниз зміїною стежкою, і Теодора показала Елізабет, де знаходиться її маленький будиночок, — він їй дуже подобався, і вона ним страшенно пишалася.
Але Теодора не запросила Елізабет в гості, а Елізабет була надто розважливою, щоб самій напрошуватися. У цьому питанні Александр був непохитним: його дружина під жодним приводом не мусила відвідувати місто Кінрос.
Пропустивши другі місячні поспіль, Елізабет зрозуміла, що завагітніла, бо знала про це з розповідей Мері. Чого вона не знала — це як повідомити Александру. Клопіт полягав у тому, що вона і досі до пуття його не знала, та й він був не з тих, про кого хотілося б щось дізнатися. І хоч як би вона не намагалася розкласти по поличках свої страхи та раціонально їх обміркувати, Александр бовванів у її уяві як відсторонена владна постать, до того ж увесь час він був надзвичайно зайнятий — вона навіть не знала, про що з ним можна поговорити! Тож як вона мала повідати йому цю новину, котра наповнювала її радістю — радістю, яка не мала стосунку ані до «акту», ані до самого Александра? І хоч як би Елізабет не крутила цю думку в голові, їй ніяк не вдавалося знайти потрібні слова.
За два місяці після приїзду до Кінроса вона вже грала своєму чоловікові на фортепіано Бетговенове «До Елізи» — саме тоді, коли він несподівано заявився додому, щоб пообідати. Її гра викликала у нього захват — і недаремно: Елізабет навмисне чекала того часу, коли зможе грати, щоб не фальшивити.
— Прекрасно! — скрикнув він, підхопив її на руки і сів у крісло, всадовивши дружину собі на коліна. Потім Александр задумливо прикусив губу і прокашлявся. — Я хочу дещо у тебе спитати.
— Що? — озвалася Елізабет, гадаючи, що чоловік почне розпитувати про її музичні вправи.
— Уже два з половиною місяці, як ми одружені, а в тебе немає місячних. Ти вагітна, люба моя?
Затамувавши подих, Елізабет обхопила чоловіка руками.
— Так, так! Я вагітна, просто не знала, як тобі про це сказати.
Александр ніжно поцілував її.
— Я кохаю тебе, Елізабет.
Якби оця інтерлюдія тривала — Елізабет у нього на колінах, а він увесь охоплений ніжністю, — якби він лише обмежився радісним захватом з приводу звістки про майбутню дитину, з приводу того, що його дружина, вчорашня дитина, невдовзі народить дитину йому, — хтозна, як би склалося подальше життя Елізабет і Александра?
Але раптом він рвучко поставив її на ноги, а сам підвівся — з похмурим обличчям та сердитим поглядом, і Елізабет перелякалася — чи не роздратувала вона його якимось словом чи жестом? Елізабет затремтіла й інстинктивно зіщулилася в його руках, що досі конвульсивно стискали її.
— Оскільки ти носиш у собі мою дитину, то мені настав час сказати тобі дещо про себе, — суворо мовив Александр. — Я — не з родини Драмондів. Тільки спокійно і без крику! Дай мені сказати! Я — не брат тобі, Елізабет. Я просто далекий родич по лінії Маррі. Моя мати була з родини Маррі, але я й гадки не маю, хто був моїм справжнім батьком. Дункан Драмонд дізнався, що моя мати зустрічається з якимось іншим чоловіком, дізнався з тієї простої причини, що вона вже рік не бажала з ним спати, але завагітніла дитиною, до появи якої він не мав жодного стосунку. Коли він звинуватив її в подружній зраді і став вимагати викласти все начистоту, вона відмовилася назвати ім’я чоловіка; сказала лише, що покохала його і через те не могла спати з Дунканом, якого ніколи не любила. Вона померла при пологах і забрала свою таємницю у могилу. А Дункан був надто гордий, щоб сказати, що я — не його син.