Сніговик
- Автор: Несбё Ю
- Серия: Инспектор Харри Холе #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-6757-9
- Переводчик: Т. С. Безматьєва
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Сніговик». Краткое содержание книги:
Філіп запитально подивився на Харрі, помітив у його руці телефон і швидко кивнув:
– У Бірти був саме такий телефон.
– Чи можу я вас попрохати набрати її номер?
Беккер зник у глибині будинку, а Харрі залишився чекати. Раптом у дверній проймі з’явилося обличчя Юнаса. Харрі хотів привітатися, але тут заграв мобільний. Це була пісенька «Мій улюблений козлик». На думку Харрі негайно спали останні слова приспіву – він знав пісеньку ще зі школи: «Згадай про свого хазяїна».
Харрі побачив, як на мить освітилося обличчя Юнаса. Мозок хлопчика підсвідомо зреагував на рингтон матері, але радісний вираз майже одразу змінила гримаса неприхованого жаху. І цей жах був Харрі добре знайомий.
Увійшовши до квартири, Харрі відчув запах гіпсу та тирси. Панелі, що закривали стіну, були зняті й штабелями складені на підлозі. На оголеній стіні було видно якісь світлі плями. Харрі провів пальцем по білому нальоту, той осипався на паркет. Він лизнув кінчик пальця – присмак солонуватий. Грибок? Чи це просто проступила сіль, піт будинку? Харрі чиркнув запальничкою і наблизив обличчя до стіни. Нічого не видно, та й запаху ніякого нема.
Улігшись в постіль і втупившись у непроглядну темряву спальні, Харрі думав тільки про Юнаса. І про матір. Про запах ліків та її обличчя, яке повільно розчинялося в білизні подушки. Він цілими днями й тижнями грав із Сестреням, а батько усе мовчав і вдавав, що нічого не сталося… Харрі примарилося, що до нього долинув слабкий звук. Це невидимі нитки росли, натягувалися, намотувалися на темряву й пожирали її, залишаючи слабкі, тремтливі скісні промені світла.
Розділ 7
День третій. Невиявлені дані
Слабке вранішнє світло проникло крізь жалюзі й сірою вуаллю ковзнуло по обличчях двох людей, що сиділи в кабінеті. Комісар поліції Хаген слухав Харрі Холе, наморщивши чоло над чорними бровами, густими, кущистими, які зрослися в одну довгу лінію. На його шикарному столі, на маленькій підставці, лежав мізинець, який, судячи з прикладеного документа, належав японському командиру батальйону Йосіто Ясуді. Коли Хаген навчався в Академії сухопутних військ, він прочитав десь, що Ясуда відрубав собі мізинець, впавши у відчай під час відступу 1944 року в Бірмі. Власником цієї реліквії Хаген став за рік до того, як повернувся до свого початкового роду діяльності – до поліції – й очолив відділ по боротьбі з насильством. Оскільки відтоді багато води збігло, тепер він досить терпляче вислуховував усе, що докладав йому старший інспектор про розслідування зникнення людей.
– В самому тільки Осло щороку зникає шістсот людей. Проте за кілька годин після того, як їх оголошують у розшук, незнайденими залишається лише жменька. Це відомо, як і те, що, коли пошуки тривають понад два дні, людину майже напевне не знайдуть.
Хаген замислено провів пальцем по своїх примітних бровах, що сходилися на переніссі. Йому треба було підготувати нараду з бюджету, яка проходитиме в кабінеті начальника Поліцейського управління. Тема – ухвалене владою рішення про зниження податкових надходжень.
– Більшість зниклих – клієнти психушок або старі, що впали в маразм, – продовжував Харрі. – Але зустрічаються також і порівняно нормальні люди, які зриваються до Копенгагена або вдаються до самогубства. Цих знаходять або в списках пасажирів, або за виписками з рахунків, коли вони знімають гроші в банкоматі; інколи їхні тіла викидає на берег.
– Ну й до чого ти про це?… – перервав Гуннар Хаген і поглянув на годинник.
– Ось до чого. – Харрі витягнув жовту теку, яка з пластмасовим клацанням приземлилася на комісарів стіл.
Хаген подався вперед і став гортати підшиті папери.
– Я обов’язково ознайомлюся, Харрі, адже ти у нас не з тих, хто строчить рапорти.
– Це витвір Скарре, – уточнив Харрі. – Але висновок мій, і його ви маєте вислухати тут і зараз.
– Будь ласка, стисліше.
Харрі склав руки й опустив на них погляд. Довгі ноги він витягнув уперед. Затримав подих. Зараз він скаже те, що збирався, і назад дороги не буде.
– Занадто багато зникло без сліду.
Права Хагенова брова поповзла вгору.
– Поясни.
– Тут дані про шістьох. Жінки від двадцяти до п’ятдесяти, які зникли за період починаючи з тисяча дев’ятсот дев’яносто п’ятого року. Цих жінок так і не знайшли. Я тут поговорив із хлопцями з відділу розшуку зниклих, і вони зі мною погодилися: виходить забагато.
– Забагато порівняно з чим?
– З тим, що було раніше. З тим, що відбувається в Данії та Швеції. Та порівняно з іншими демографічними групами. Майже всі ці жінки були в шлюбі – офіційному або цивільному.