У череві дракона
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: КП «Редакція журналу «Дніпро»
- ISBN: 966-8963-06-7
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «У череві дракона». Краткое содержание книги:
Щоправда, поширились чутки, нібито Іван прибув до нашого села із Одинадцятої Роти,[1] де справді жив під іменем Параски, ходив у рясній спідниці й навіть доглядав (чи доглядала?) якогось беззубого дідуся, котрий називав його своєю жінкою. А коли дідусь помер, дядько Параска покинув Одинадцяту Роту і прибився до нашого села.
Але чутки — справа ненадійна, статечні люди на них не покладаються. Отож односельці придивлялися: у якому гнізді осяде ця птаха і якої заспіває?
Стосовно гнізда чекати довелось недовго: оселився дядько Параска у Марини, матері Якова. Це ж він з її корівчиною з’являвся на вигоні. Що зайда почне женихатися до Марини, а та йому не піднесе гарбуза — це, звісно, з’ясується не одразу. А проте шила в мішку не сховаєш — люди небавом догадуються, що діється в хатніх закапелках, коли гас у каганцях вигорить. З гасом було сутужно гак само, як з пшоном, хлібом, матерією — одне слово, усім тим, що війни в людей відбирають і, відгримівши над зубожілими хатами, не завжди повертають. Отож на спочинок вкладалися рано — щойно кури нишкли на сідалах.
Яків спершу не показувався на вулиці, а зі школи повертався покрадьки, поза городами, щоб уникнути натяків і відвертих глузувань. Це ж відомо: коли в хату приходить новий батько, дитині завжди моторошно. І хоч хліб стає білішим чи навіть з’являються чобітки, все одного світ робиться невеселим і незрозумілим, а хата втрачає затишок. Як же мав потерпати Яків, коли і дорослі, й ми, галасливі шибайголови, обвішані полотняними торбинками для зшитків та каламарів, не вельми делікатно виявляли зацікавленість його долею? А дехто й просто тицяв пальцем:
— Гай-гай, бачите, хто пішов? Синаш дядька Параски.
Або кричали не без лукавства:
— Гей, Якове! Де ти батькову спідницю сховав?
А дядько Параска, мовби для того, щоб довести; він таки справді дядько — почав у Марининому дворі рити колодязя. До Якова він ставився лагідно, але не нав’язував йому своєї уваги. Дав хлопцеві волю: хочеш зі мною дружити — дружи, а не хочеш — як знаєш.
Доки можна було викидати землю лопатою, дядько працював сам, а відтак змайстрував вороток, щоб витягувати баддею. До воротка стала Марина, бо колодязь у дворі — то є найбільше багатство.
Якось воно так зчинилося, що в більшості односельців негайно ж виникла потреба щось позичити у Марини або хоч пройти повз її двір. Ніби й не зважали на оту роботу, а тільки й мови було про неї. Щоправда, не про саму роботу (в ній нічого дивного не було), а про дядька Параску й тітку Марину. І все менше вчувалося глуму в людських балачках, все більше односельців схилялося до слів діда Самотоя:
— Чому люди спарувалися, те діло не наше. Мабуть, їм так жити легше. Оце й одвіт увесь. І не треба плескати язиками, мов на ставку праниками. Хай самі метикують, як їм біля власних статків поратися.
Після загибелі батька наша сім’я відпала від шахти — мати одразу ж повернулася до землеробства, їй допомагали старші сини, а моїм обов’язком було по світанковій росі виганяти худобу на пашу.
Серед поспіль неписьменних дядьків дев’ятилітня дитина, що так-сяк оволоділа букварем, виглядає дивовижею. Старші брати ставилися до мене то зверхньо, як взагалі ведеться, то змушували читати засмальцьований шмат газети й тоді щиросердо дивувалися: де ж цей шмаркач бере оті незнайомі слова? Насипали в клаптик газети дрібно покришений самосад, їдкий дим продирався аж під череп, але чудернацькі слова відлітали тютюновим димом — не вкоренялися в селянських головах.
Моє читання по складах («про-ле-та-рі-ат») робило мене в їхніх очах дорослішим, ніж я був насправді, і це забезпечувало мені передчасну самостійність. Скільки себе пам’ятаю, ніхто не опікувався мною — я був вільний, мов шпаченя, що вже обросло пір’ям, але ще не навчилось літати. Воно стрибає по бур’янах, шукаючи поживи, — відомо лише Богові, виживе чи загине, так ні разу й не злетівши в небо. Та якщо вже злетить, то міцно триматиметься на крилах.
1
Назва села.