Помилка
- Автор: Паттерсон Джеймс, Ледвидж Майкл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-962-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Помилка». Краткое содержание книги:
Раптом мені знову забракло повітря, і я стала як укопана.
Ось вона.
Вона — остання крапля.
— Сподіваюся, що не дуже злякала її, — почула я сама себе наче звідкись ізбоку й прожогом кинулася з кімнати. — Можна мені до вашого туалету?
— Так, він праворуч, у коридорі.
Я виригала, не встигши добігти до унітаза якихось двох-трьох футів. І негайно відкрутила на повну два крани, щоби шумом води заглушити нові блювотні позиви, які невдовзі змінилися пронизливими переривистими вересками, що вирвалися з мого горла.
Я скрутила ввесь валик туалетного паперу, прибираючи за собою. Потім, у хвилину душевного сум'яття знову витягла з сумочки пістолет і всілася на кришку унітаза, вкриту рожевою килимовою тканиною. От зараз застрелюсь, а судмедексперт видасть довідку: «Смерть настала внаслідок почуття провини». Нарешті я все ж запхала револьвер у сумочку й пішла вниз. Не тому, що мені перехотілося себе вбивати. Просто не воліла додавати Брук Тайєр нового клопоту, бо їй і так довелося чимало пережити цієї ночі.
Коли я ввійшла до кухні, Майк сказав, що сам зателефонує матері Скотта.
— Облиш, Майку, — відказала я, з напівбожевільною усмішечкою розкривши телефонну книгу й набираючи номер. — Навіщо порушувати прецедент?
Повідомивши матір Скотта про загибель її сина, я прибрала від вуха слухавку й ми разом із Майком, що сидів у протилежному кінці кухні, деякий час слухали зболені вигуки та зойки, що лунали в динаміку.
З-під магніту, причепленого до холодильника, Майк витяг олівцевий малюнок і похитав головою. Магніт мав форму одного з героїв дитячого телесеріалу «Blues Clues». На малюнку хтось із дітлахів зобразив двоголового дракона.
— Обов'язково спіймайте винуватців, — сказала мені Брук, коли ми через кілька хвилин ішли до дверей. На цей час дворічний син Скотта теж устиг прокинутись. Він стояв, обхопивши матір за коліно, а його чотирирічна сестра стояла трохи далі. Немовля в руках Брук знову заплакало.
— Розшукайте їх! — знову почули ми вже на виході. — Спіймайте вбивцю Скотта!
Розділ 33
Якщо не брати до уваги прощального вигуку дружини загиблого, який і досі лунав у моїх вухах, то до Бронксу ми поверталися в цілковитій тиші.
Колеги Скотта з багатопрофільного антинаркотичного відділка вже чекали на нас у кімнаті особового складу на другому поверсі 48-ї поліційної дільниці. Мій же відділок із розслідування вбивств розташовувався на четвертому поверсі. Я інстинктивно відвела очі від дверей загальної кімнати, де ми зі Скоттом уперше зустрілись, коли я підіймалася до себе нагору.
Хлопці з відділка, де працював Скотт, не були схожі на типових копів — навіть на мою думку. На мить мені здалося, що я зайшла не туди й потрапила натомість на зібрання клубу скейтбордистів.
Начальник антинаркотичного відділка, член правління з боротьби з наркотиками Джефф Траґан, був високий на зріст, мав довге русяве волосся й скидався на підстаркуватого спортсмена-серфінгіста. Головний помічник Скотта, детектив азійського походження Рой Хуонґ на прізвисько Гончак, мав таке безневинно дитяче обличчя, що йому в крамниці, мабуть, і цигарок не продали б, а спиртне — і поготів. Детектив Денніс Марут скидався на підлітка-вундеркінда з телесеріалу «Дуґґі Гаузер», а кремезний чорношкірий Тадей Прайс, увесь у шкірі та золотих ланцюжках, був більше схожий на особистого охоронця якогось крутого репера, ніж на агента відділу, що боровся з наркотиками.
Я зупинилася під гудучим люмінесцентним світильником і відразу зніяковіла під прискіпливими поглядами чоловіків.
Проте я швидко роздивилася, що їхні погляди були такими самими, які мені вже доводилося бачити цієї ночі: у них читалася суміш розгубленості, гніву й потрясіння. Певною мірою я відчувала те саме — частково принаймні.
Для антинаркотичного відділка втрата таємного агента — усе одно, що кошмар, котрий справдився. Подібно до жертв, яким удалося пережити вбивчий напад, вони виглядали так, наче серед них щойно вибухнула бомба: безцільно тинялися туди-сюди в очікуванні хоч якоїсь директиви, хоч якогось найменшого уявлення, куди йти і що робити далі.
— Ми прийшли, щоб допомогти всім, чим зможемо, — похмуро мовив Траґан, представивши мені працівників відділка. — Тільки скажіть, що ми маємо зробити, щоб допомогти вашому слідству.
«Скільки ж мені ще вдаватиметься дурити саму себе й колег?» — подумала я, відірвавши погляд від скорботних облич товаришів Скотта й спрямовуючи його на стелю з водяними розводами. Цієї миті неподалік прогуркотіла важка фура, і в кутку завібрувало й заторохтіло зафарбоване вікно, яке я раніше не помітила.