Американські боги

Тільки Ранкова Зоря прокинулася, щоб провести їх того суботнього ранку. Отримавши від Середи сорок п’ять доларів, вона наполягла, щоб той узяв за них розписку, виписану широким, округлим почерком на звороті простроченого талона на знижку в супермаркеті. Ранкове сонце робило її схожою на ляльку з акуратним макіяжем на старечому обличчі та зібраним догори золотим волоссям.

Середа поцілував їй руку.

— Дякую за вашу гостинність, шановна пані. Ти і твої прекрасні сестри залишаєтеся променистими, як саме небо.

— Ах ти, злий дідуган! — вона насварила Середу пальцем. А тоді обняла. — Бережи себе. Я не хотіла би почути, що ти зник назавжди.

— Мене це так само засмутило б, люба.

Зоря потисла руку Тіні:

— Опівнічна Зоря дуже високої думки про тебе. І я також.

— Мені дуже приємно, — відказав Тінь. — І дякую за вечерю.

— Сподобалося? — вона звела брову. — Ти мусиш завітати ще.

Середа і Тінь спускалися сходами. Тінь сховав руки в кишенях куртки і намацав холодний срібний долар. З такою великою та важкою монетою фокусів робити йому ще не доводилося. Він затис її долонею, опустив руку, а потім випрямив пальці — монета ковзнула у позицію між вказівним та мізинцем. Срібний долар ніби знайшов своє місце, не треба було докладати ніяких зусиль, щоб його так втримати.

— Бездоганно, — похвалив Середа.

— Я тільки вчуся. Техніку я опанував, а от маніпулювати увагою глядачів набагато важче. Треба, щоб вони дивилися на іншу руку.

— Та невже?

— Ага. Дезорієнтувати глядача.

Тінь просунув середній та підмізинний пальці під монету з наміром перемістити її на зворотний бік долоні — та на мить втратив контроль, і вона впала на сходи, з дзенькотом пролетівши півпрольоту. Середа нахилився її підняти.

— Хіба можна таким недбалим бути з подарунками? Отримав — міцно тримай у руках. Не розкидайся людськими благословеннями, — Середа придивився до монети пильніше, оглянувши спершу герб, а потім і лик Свободи на аверсі. — О, пані Свобода. Кралечка, ге?

Він запустив долар у напрямку Тіні. Той спіймав монету в польоті правою рукою і зробив оманливий рух, ніби переклавши її у ліву. Здавалося, що Тінь опускає монету до кишені — аж ось вона лежить на видноті, на долоні простягнутої правиці. Він відчував, що там їй і місце.

— Пані Свобода, — продовжував Середа, — як і більшість божеств, любих американським серцям, чужоземка. Француженка, якщо точніше, хоча французи й прикрили її пречудові перса на тій подарованій нью-йоркцям статуї, шануючи вразливу натуру святенників-американців. Свобода...

Він відволікся на використаний презерватив, що валявся на нижній секції сходів — зморщив носа та з огидою відштовхнув його носаком черевика набік. «А хтось же міг підсковзнутись на ньому. Зламав би шию, — пробурмотів він, перебивши сам себе. — Це як гепнутися на банановій шкурці, тільки з поганеньким присмаком була б історія. І з дещицею іронії». Сонячне проміння вдарило їм в очі, коли він штовхнув двері. Надворі було холодніше, ніж здавалося зсередини: Тінь задумався, чи слід чекати на снігопад.