Электронная книга - «Змій». Краткое содержание книги:
Там статки виграються та програються під час ігор в шахи, нарди, та будь-якої іншої відомої гри.
Але тих, до кого фортуна ласкава, можуть запросити змагатися у вищій лізі... В лізі, де граються ігри політики та імперій, економіки та королів. Це ліга, в якій до гри Захопи замок залучаються справжні замки, де в хованки грають у масштабі Британських островів.
Не всі видаються достойними грати у вищій лізі. Але одна жінка, що має розпочати гру, можливо, перевищить сподівання.
Але вона має завжди пам'ятати: що вищі ставки, то смертоноснішими є правила.
Кроки на бруківці Венеції.
Вода плескоче по старих гладких каменях.
Жіночий голос:
— Можна пройтися з вами?
Ми дивимося, хоча бачити її зараз так боляче. Одягнена в біле, обличчя сховане за вуаллю, навіть на цих брудних шляхах вона така чиста, така яскрава, така досконала, її голос м'який і громовий, її кроки легкі і довгі, ми кохали тебе колись, кохали, а ти нас покинула.
Майстриня Ігор виходить до Тіни, коли та стримано киває, і йде поруч із нею.
Певний час вони йдуть мовчки, на небі над Венецією починає відбиватися ранкова зоря.
Потім:
— Це гра, що гралася раніше і гратиметься знов, — каже Майстриня Ігор.
— Я так і думала.
— Ви грали в неї чудово, міледі.
— Дякую. Брати в ній участь було для мене честю.
— Я спостерігала за вашим прогресом і мені подобалася манера ваших ходів. Ви станете чудовим поповненням Дому Ігор.
— Поповненням?
— Хорошою гравчинею.
— Дякую.
Вони йдуть далі. Потім:
— З вами розмовляв чоловік, так?
— Вам доведеться казати більш конкретно, міледі.
— Чоловік, якого деякі люди знають як Срібного.
— Мені знайоме це ім'я. Ми кілька разів грали з ним у шахи та в карти. Це погано?
— Анітрохи. Дім Ігор вітає всі ігри, навіть нижчі. Проти цього немає правил. Скажіть мені, цей чоловік робив вам пропозицію?
— Якого штибу пропозицію?
— Це ви мені скажіть.
Вони ще якийсь час ідуть мовчки, Тіна міркує над відповіддю. Зоря поширюється, сіре світло в тонкій небесній заслінці поцятковане кольором. Майстриня Ігор іде тихо: привид у тінях, суцільна біла анонімність.
— Перш ніж відповісти, — каже Тіна, — можна поставити запитання?
— Авжеж, за межами Дому ми лише дві жінки, що обговорюють спільних друзів.
— То скажіть мені, чи була ця гра для гравців рівною?
— Авжеж! — ображено відповідає та. — Авжеж була!
Згодом:
— Ні, — зрештою каже Тіна. — Той чоловік не робив мені пропозицій.
— Дуже добре, — відповідає Майстриня Ігор. — Це все, що я бажала знати.
І вона уходить, як уходить ніч.
Розділ 44
Пізніше — через кілька століть — незнайомець спитав Тіну, якою була перша зіграна нею гра.
Він мав на увазі гру Дому Ігор. Ішлося не про нарди, шашки або шахи, а про гру, що дала їй перепустку до вищої ліги, де замість грошей життя, час і душа, де гра відбувається у світі, королями.
Вона довго мовчала і, гадаю, той незнайомець тоді збагнув, наскільки більшим було його запитання, ніж він вважав, коли ставив його.
Зрештою вона відповіла так:
— Та гра, в якій я виграла доступ до вищої ліги, була грою королів. Моїм королем був Анджело Селуда — тепер його ніхто не пам'ятає — який хотів стати трибуном Венеції. Зараз ми вже не пам'ятаємо, що означало бути трибуном, але на той час це здавалося йому дуже важливим. Проти нього було четверо інших королів: Тіаполо, Контаріні, Фальєре та Белліньо, але Белліньо та Тіаполо були приречені програти. Контаріні дістався поганий гравець, а Фальєре... зрештою, гадаю, Фальєре обіграв свого власного гравця. Він вирішив стати чоловіком ще до того, як став фігурою, і за це я захоплююсь ним. Відтоді я зіграла сотні ігор, і дуже мало думала про ту першу, але... я запам'ятала не стільки перемогу, скільки фігури. Жриця: самотня на своєму острові. Сімка Палиць: завжди дріботить, непомічений, у справах. Валет Мечів: загинув від сокири. Блазень: з пустим поглядом, відчужений; Вежа, що любив підпалювати та витріщатися на мух. Смерть, що забагато поставив на кін і заплатив велику ціну. Вони, гадаю, залишилися зі мною більшою мірою, ніж перемога, яка сама по собі не була нічим особливим. Чомусь я досі пам'ятаю фігури.
Почувши це, другий гравець розсміявся:
— Фігури? Фігури приходять і уходять, триває лише гра!
— Ні... Але це не все, — відповіла вона. — Ви спитали мене про першу зіграну мною гру, і я розповіла про гру королів. Але є інше питання, більш важливе, а саме: що було першою грою, в яку я грала? Гадаю, та гра почалася задовго до того, як я змагалася за вищу лігу, і хоча я її досі не зрозуміла, ця битва досі триває.
На цьому співбесідник замовк; можливо, знітився від цієї думки, яку багато хто відчував, але мало хто наважувався висловити.
Потім Тіна всміхнулася, вказала на стіл перед ними та сказала:
— Ви ходитимете?
Котяться кубики.
Падають карти.
Рушаться царства.
Горять імператори.
Молоді народжуються, старих не стає.
І завжди Дім Ігор, Дім Ігор, він живе, він триває, Дім Ігор чекає.
І моє кохання теж.
Монета обертається.
Монета обертається.
І ми пішли.