Cьоме пророцтво Семіраміди
- Автор: Варич Марина
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Cьоме пророцтво Семіраміди». Краткое содержание книги:
У пошуках відповіді на ці питання герої повістей та оповідань долають сотні світлових років, проходять крізь невидимі двері в просторі, поринають у глибини свідомості. В цих мандрах вони зустрічають небезпечних Космічних Кіллерів, Фатальну Відьму і Вовка-телезірку….
Чи вдасться землянам з майбутнього знайти відповіді на питання, які здавна хвилюють людство, чи вони так і залишаться загадкою, яка вабитиме все нових і нових шукачів істини?
Борщ, наприклад, пахнув бузком, а вареники з вишнями і медом — хвоєю. Що не кажіть, тим, хто ніколи в житті не відчував запаху меду і вишні, важко це уявити. Відчуття ситості в Інтернет-кафе створювалося через комп’ютерне випромінювання, насичене срібними пігулками. Промені проникали в зіниці і миттєво насичували організм.
Лук полюбляв відвідувати Інтернет-кафе.
— Як ти можеш їсти картоплю, яка пахне попелом? — дивувався Нек.
— Ну, Неку, друже, простеж, тут же є асоціативний ряд. Картоплю можна пекти. Печена картопля пахне попелом.
— О Господи, Луче! Якщо мед їсти під сосною, він теж запахне хвоєю.
Нек мугикнув:
— Я вчора в Інтернет-кафе ризикнув з’їсти полуничне морозиво. Знаєш, що воно нагадувало?
— Ну? — засмучено і з ностальгією протягнув Нек.
— Бензин! — Лук загигикав.
— Дуж-ж-ж-е смішно, — сказав Нек, кривляючись.
Вони взяли з таці каву — густу воду без смаку і запаху, зафарбовану коричневою акварельною фарбою.
І саме тоді Нек запитав про відьму.
— Ну-у-у, — просвистів у носа Лук, — Вона з’явилась на Сатурні років зо п'ять тому. І зразу викликала переполох. Вона пограбувала кільцевий банк. В цьому звинуватили охоронця Даню. Він так і згнив у в’язниці. І тільки після його смерті почали подейкувати про причетність до цього відьми. Ті, хто підозрював її, загинули в аварії і суд так і не спромігся довести, що це був не нещасний випадок. Ніяких зачіпок, розумієш?
Була ще історія з авіалайнером. Відьма викрала його перед самісіньким носом у власника авіакомпанії, а той стояв, як вкопаний, і не міг ворухнутися. Казав: «ноги задубіли». Потім цей сердега таки отямився і викликав поліцію. А через кілька днів захурчав у психічку з діагнозом шизофренія. Зваж, раніше не скаржився на розумові розлади і в родині нікого з психічними відхиленнями не мав. І до цієї історії причетність відьми теж не доведена.
— Так, так. — протягнув Нек, задумливо дивлячись кудись повз Лукову голову.
— А скільки електронних паролів вона зламала і скільки грошей перевела на свій рахунок, якого ніхто не знає! Найцікавіше, що причетність відьми не можна довести до жодної з цих історій. Вона хитра. Що ти хочеш, відьма, — Лук розвів лапами. — Вона ніколи не сплачує рахунків, елементарно викрадає гроші в самих надійних банках планети, а присутні завмирають на місці, як приліплені, і оговтуються аж тоді, коли вона вже ген-ген як далеко-далеко.
— І що її ніяк не можна затримати?
Лук стенув плечима:
— А навіщо? Все-одно не доведеш, що вона відьма. Жодних зачіпок. Розумієш? Жодних. — вовк помовчав, — І ще одне: усі потерпілі описують її по-різному. Хто синьоокою білявкою, хто русявою з терновими очима, а хто рудою із зеленими.
— Може вона зовсім і не відьма, — сьорбаючи каву, припустив Нек, — а просто вправна аферистка.
Лук замахав лапами.
— Що ти, що ти!! Справжнісінька. Ти взагалі щось чув про таких як вона?
Нек дивився на друга не кліпаючи, Лук провадив своє:
— У селі на Гуцульщині, де проходило до вибуху моє досить щасливе дитинство, було багато відьом. Від їхнього погляду кисло молоко, цвів хліб і хворіли діти. При бажанні відьма могла вбити в лічені дні навіть цілком здорову людину, такого собі чоловіка боксерської зовнішності, заввишки два метри і широчезного в плечах.
Нек з цікавістю бликнув на Лука.
— Для цього їй не потрібні були зброя чи отрута. Людина за її бажанням раптом починала всихати і чахнути на очах. Це називалося «зурочити». Як це їм вдавалося — не знаю. Дехто казав, що вони спалювали фотокартки, або речі того, на кого падала їх немилість. Зняти прокляття могла тільки відьма сильніша тої, що наврочила. Між відьмами по кілька днів, а то й місяців точилася така запекла війна, з якої не кожна виходила живою.
— Я щось чув про це. — сказав Нек замислено.
— Я бачив одну таку війну. Це була бійня справжніх професіоналок. Думаю, в ній зійшлися найсильніші відьми.
Якраз стояла весна 6065, до кінця світу лишався приблизно рік. М-да, — задумливо протягнув Лук і замовк на кілька секунд, а потім сказав сам до себе, — Луче, Луче, не відволікайся, продовжуй.
Так от, була весна 6065. Я йшов у школу, вже поминув три двори. Біля четвертого — спинився. Увагу привернув якийсь непевний шум. Казали, що хазяйка двору Секлета — відьма. І от, уяви собі, дивлюсь я — з бовдура вилітає чорнюща ворона, а за нею вискакує не менш чорний кіт, завбільшки з людину. Мені стало страшно і цікаво, захотілось втекти — ноги не ведуть, спробував очі відвести — не можу. Стою, дивлюсь, що буде далі. Котяра цей вхопив ворону за хвіст і не відпускає, та ще й каже голосом бабки Секлети: