Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Інколи тварина-помічник народжується в один день зі своїм володарем або зустрічає лицаря на дорозі. Часто герой викрадає чарівного скакуна, підстерігши його на полі чи в лісі, або у володіннях свого супротивника. У казці «Дерево до неба» лише кінь, схований у змія, має над ним владу, тому змій мучить цього коня. Іванові достатньо раз нагодувати коня полум'ям та жаром, щоб до нього вернулась його магічна сила, і він переміг змія.
Подекуди цей образ постає не просто незвичайним, а найкращим із чарівних, і прикликати цього коня можна лише магічним способом: «Як тобі їхати в Шовкову державу, то не вибирай з-межи сих коней, а іди у пивницю й побачиш там коло дверей мідяний батіг. Візьми його й серед двору лусни! На се із поля пригримить табун коней. Всі будуть чарівні. Але ти із них не вибирай. Пусти їх до стайні, а позаду буде шкандибати сухоребрий кривак. Того собі й візьми. Той тебе і понесе в Шовкову державу» («Шовкова держава»). Фізична немічність чудо-скакуна підкреслює думку, що його сила — у магічному вмінні. У деяких казках перед тим, як вирушити в дорогу, лицар здійснює зі своїм конем певні ритуали: годує вночі на пшеничному полі, викупує кілька ночей у трьох росах тощо, адже для того, щоб подолати межу між світами, коневі необхідна особлива сила, отримати яку можна за допомогою магії. Винятковість цієї тварини підтверджується особливістю його масті, і тим фактом, що в нього в підковах діамантові вухналі, і йому призначена особлива збруя: «...поспитай царя, де є моя збруя — сідло і узда, що двадцять п'ять років не були на мені». Те, що цього коня використовують лише в окремих випадках, уподібнює його до сакральних жеребців з язичницьких капищ. Лише такий кінь міг добігти до Шовкової держави (як дізнаємося з казки, інші коні не добігали навіть до півдороги). Країна, в яку потрапляє герой на диво-коні, сприймається як потойбіччя — її відділяє від світу живих не лише величезна відстань, а й надзвичайно висока скляна гора, там все зроблено із золота. І нікому звідти не вдається повернутися. Лише чудо-кінь виносить героя назад у світ живих.
Як вказує Л. Дунаєвська, «...походження образу коня дослідники пов'язують не лише з його господарською роллю, а й з релігійними уявленнями про службу в потойбічному світі, для чого й ховали коня разом з покійниками».
У зв'язку з цим ще одним цікавим персонажем чарівних казок є кінська голова, що може з'являтись у лісі, допомагаючи своїм прихильникам і завдаючи шкоди противникам («Кобиляча голова»). Цей персонаж може інтерпретуватись давніми уявленнями про те, що саме в голові знаходиться душа.
Відображення культу тварин у народних казках доповнюється багатьма негативними образами представників світу природи, що чинять людині зло. У творі «Про сім братів-гайворонів та їх сестру» вбита братами коза виявляється дочкою Баби-Яги, яка шукає помсти за її смерть; у «Казці про Кощія Безсмертного» Кощій володіє стадами худоби, які пасуться на його полях.
Але найвищого вияву негативна сила сягає в образі змія. Про зв'язок цього персонажа з давнім культом говорить його магічна природа: як і чарівний кінь, він причетний до всіх стихій: живе в землі, біля гори або на ній (змій-горинич), пов'язаний з водою (змій морський), із повітрям (має крила і може літати), із вогняною стихією (живе біля вогняної ріки, дихає полум'ям, з ніздрів дим іде). Його подоба — поєднання частин тіл різних тварин — різноманіт них природних середовищ: хвіст (як у плазунів), кігті та крила (від птахів), покритий лускою (як риби, ящірки) тощо. Частим елементом є його багатоголовість, а відтак — здатність пожирати, живучість, оскільки голова — тілесне уособлення душі. Щоб перемогти його, треба відрубати всі голови, які при битві можуть відростати знову.
Ця істота постає як повелитель природних стихій: в морі хвилі піднімає, ліси корчує, ріки підпалює; коли летить, — грім гримить і трясеться земля, креше блискавки в небі. Безумовно, змій наділений магічною владою, тому простій людині перемогти його не під силу: тут потрібні надприродні вміння, знання чарів, незвичайні помічники тощо. Змій завжди виступає противником головного героя казки, обов'язковим елементом якої повинен бути їх смертельний двобій. В. Пропп вказує на те, що «генетично змій пов'язаний з уявленнями про смерть». Тому змій часто знаходиться на межі між двома світами, виконує роль воротаря. Місце перебування цієї істоти є уособленням царства смерті: доходячи до житла змія, герой бачить багато розкиданих людських кісток, на огорожі розвішані людські черепи, у його домі може бути потаємна кімната з людськими головами, в котлі варяться руки та ноги. Ці елементи є натяками на канібалізм давніх часів. Такий висновок підтверджується ще одним надзвичайно поширеним мотивом — змій викрадає людей і вмить переносить в інше, дуже далеке царство: «Коли нам повідомляють, що тварини викрадають душі живих, то завжди може бути поставлене питання, чи не розвинулась ця тварина із зооморфного мерця»270. Як правило, змій викрадає молодих дівчат (або їх дають йому на їжу як данину), але іноді він залишає одну з них собі за дружину. «Про те, що в українського народу збереглося уявлення про шлюб померлої дівчини з потойбічним божеством, свідчить давній звичай, який дійшов до нашого часу, — ховати її у весільному вінку, іноді у фаті».