Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
Зате вона сама припустилася під час своїх відвідин фатальної помилки.
Вона знала, що між Б’юрманом і Залаченком повинен існувати якийсь зв’язок, тому стала запитувати про Б’юрмана, намагаючись з’ясувати, чи не траплялося випадково Даґові Свенссону де-небудь це ім’я. Даґ з ним не здибувався, але в нього було чудове чуття. Він відразу звернув увагу на це ім’я і став діставати її розпитами.
Хоча Лісбет мало що повідомила Даґові Свенссону про Б’юрмана, той миттєво зрозумів, що Б’юрман — один з дійових осіб цієї драми. Він також зметикував, що володіє потрібною їй інформацією. Вони домовилися зустрітися ще раз після свят і обговорити всі питання. Потім Лісбет Саландер поїхала додому і лягла спати. Прокинувшись вранці, вона дізналася з новин, що в одній квартирі в районі Енскеда вночі були вбиті двоє людей.
Даґові Свенссону вона відкрила тільки одну корисну річ — повідомила йому ім’я Нільса Б’юрмана. А Даґ, мабуть, зняв слухавку і зателефонував Б’юрманові, щойно вона вийшла з квартири.
Сполучною ланкою стала вона сама. Якби вона не прийшла до Даґа Свенссона, вони з Міа залишилися б живі.
Залаченко засміявся:
— Ти не уявляєш собі, як ми здивувалися, коли поліція почала шукати тебе у зв’язку з убивством.
Лісбет закусила губу. Залаченко подивився на неї пильно.
— Як ти мене відшукала? — спитав він.
Вона знизала плечима.
— Лісбет! Рональд повернеться дуже скоро. Я можу сказати йому, щоб він переламав тобі всі кістки і добився відповіді. Ну ж бо позбав нас від цієї праці!
— Поштова скринька. Я знайшла Нідерманів автомобіль, узятий із салону, і дочекалася, коли та людина з’явилася виймати пошту.
— Ага! От як просто, виявляється! Спасибі. Я це візьму на замітку.
Лісбет трохи подумала. Дуло пістолета так само було спрямоване їй у груди.
— Скажи, ти справді сподіваєшся, що і цього разу якось пронесе? — спитала Лісбет. — Ти наробив дуже багато помилок, поліція тебе вирахує.
— Я знаю, — відповів її татусик. — Учора зателефонував Бйорк і сказав, що один журналіст з «Міленіуму» рознюхав усю історію, і тепер це вже тільки питання часу. Можливо, нам доведеться щось організувати щодо журналіста.
— Набереться довгий список, — сказала Лісбет. — Мікаель Блумквіст, і головний редактор Еріка Берґер, і секретар редакції, і кілька службовців, і це ще тільки «Міленіум». Окрім них у тебе буде ще Драґан Арманський і кілька службовців «Мілтон сек’юриті». Потім ще Бубланськи та інші поліцейські із слідчої групи. Скільки ж людей тобі треба буде вбити, щоб замести сліди? Тебе вирахують.
Залаченко знову засміявся:
— Ну й що! Я ні в кого не стріляв, і проти мене немає ніяких технічних доказів. Нехай вираховують на здоров’я, кого хочуть. Повір мені: у цьому будинку вони можуть проводити скільки завгодно обшуків, але не знайдуть анічого такого, що могло б пов’язати мене хоч з якою б злочинною діяльністю. У дурдом тебе засадив не я, а Служба безпеки, і навряд чи вони доб’ються того, щоб їм там виклали всі документи до єдиного.
— Нідерман! — нагадала Лісбет.
— Уже завтра вдосвіта Рональд поїде у відпустку за кордон і побуде там, доки все затихне.
Залаченко торжествуюче подивився на Лісбет:
— Ти все одно залишишся головною підозрюваною в убивстві. Тож якщо ти зникнеш, це для всіх буде найзручнішим виходом.
Минуло вже хвилин п’ятдесят, коли нарешті повернувся Нідерман. Цього разу він був у чоботях.
Лісбет Саландер крадькома придивилася до людини, яка, за словами її батька, доводилася їй зведеним братом, але не зауважила в ньому ані найменшої схожості із собою. Навпаки, він був її цілковитою протилежністю. До того ж у неї з’явилося чітке відчуття, що з Рональдом Нідерманом щось негаразд. Його статура, невизначені риси обличчя і голос, немов у хлопчика, вочевидь указували на якийсь генетичний збій. Він не відчув удару струмом, і кисті рук у нього були надто великі. Все в Рональда Нідермані здавалося не зовсім нормальним.
«Схоже, що в генах Залаченка є цілий букет різних відхилень», — подумала вона з гіркотою.
— Готово? — спитав Залаченко.
Нідерман кивнув і простягнув руку до свого «ЗІГ-Зауера».
— Я з тобою, — сказав Залаченко.
— Туди доведеться добряче пройти пішки.
— Я піду. Принеси мені куртку.
Нідерман знизав плечима і зробив, як було сказано. Потім він заходився зі своїм пістолетом, тоді як Залаченко переодягнувся і ненадовго зник у сусідній кімнаті. Лісбет стежила за тим, як Нідерман нагвинчував адаптер з кустарним глушником.