Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
— Обережніш, панчоху забрудните,— спокійно сказала вона.
— Я виперу її у власній крові,— відповів він.
— У вас так багато зайвої крові?
— Вдвічі більше, ніж належить.
Він постарався надати цим словам своїм якнайглибшого змісту. Після цього розмовляв з нею виразними й сміливими натяками та розповідав прозорі анекдоти, до яких чув дуже влучні зауваження, бо переважну більшість їх вона знала й сама.
Нарешті сп’янілість його дійшла того ступеня, коли людині стає сумно й турботно. Так, ніби він уже з’їхав з тієї гори й стояв самотній на сірій рівнині. І звідти глянув на свою сусідку з розпачем і страхом. Невже тут знову почнеться оте кохання, ота нудна тяганина між чоловіком та жінкою? Любов — це довге алгебрійне завдання, де після всіх зусиль, розкривши дужки, дістаєш нуль. І дальше завдання таке саме. І дальше. І дальше. Міняються складники, множники, знаки, але наслідок завжди рівний собі і незмінно порожній. І безнадійно відчув, що так — захопиться нею, шукатиме її, чіплятиметься за неї, як за рятунковий пас, що його, і на берег вилізши, муситиме на собі тягти, бо він набубнявіє й стиснеться, бо всі вузли на ньому набрякнуть і вп’ються в тіло. Нудьга огорнула його, як того глядача, що має побачити зараз виставу вдесяте, а з якихось невідомих причин до театру все-таки прийшов.
Він глибоко замислився. Раптом вона поклала руку на його коліно.
— Стефане...
— Що?
— Дайте руку.
Він дав руку й відразу ж вирвав, кинувшись від гострого болю. Вона безжально вколола його в долоню. Він вмить запалав, ніби її пришпилька проколола мильну бульбу його міркувань.
— Стривайте,— сказав він, сміючись.— Я теж при нагоді вколю вас!
її очі мінились.
— Не встигнете,— відповіла вона.
Він нахилився й розповів їй втішну казочку Катюля Мендеса08 про сліпу бабусю, що онучку свою до спідниці пришивала, аби від лиха її застерегти, а все-таки прабабусею стала, хоч дівчину за весь час відпускала від себе раз на чверть години, вдруге — на п’ять хвилин. «Як же ти встигла за чверть години знайти собі коханця?» — обурено спитала вона. А грішниця скромно відповіла: «Ні, бабуню, це було другого разу».
— Дурна бабуся, що примушує дівчину так хапатись,— сказала Рита.
— Але ж у вас, сподіваюсь, бабусі немає?—спитав він.
— Так, але є потяг.
І повідомила його, що вона тут випадково, приїхавши одвідати батьків, а постійно живе в Харкові, де танцює в балеті. Вранці рушає.
Ніколи ще Степан не почував такої вдячності до жінки, як зараз. Вона їде! Отже, кохання тут не буде? Яке щастя! Він ладен був стати перед нею навколішки й співати їй хвального гімну. Боже, як гарно все-таки жити на світі!
— Друга година,— сказала вона.— Мушу йти. Хочете мене провести?
Він дуже хотів.
Хлопець чекав у передпокої, поки Рита попрощається з господинею. Коли вона вийшла, він схопив її за руку й притяг до себе.
— Поцілуй мене,— сказав він.
Вона тихенько заспівала, сміючись:
А дівчата ноги мили, а хлопчиська воду пили, тра-а-ля-тра-лятля, тра-а-ля-тра-ля-ля!
Потім пригорнулась до нього, як танцювавши, і він відчув на мить сласний лескіт її язика.
— Вогонь любові запашний тільки мить! — скрикнув він у захваті.— Потім на ньому починають варити борщ.
— Мить для жінки замало,— сказала вона.
— Я висловлююсь алегорично.
Страшний гуркіт стільців розлігся в помешканні — вставали з-за столу.
На вулицю він вийшов без пальта, незважаючи на її протести, а що холодно було, його зразу обгорнув споглядальний настрій.
— Небо кольору папірця в п’ять карбованців,—сказав він.
— Ви такий матеріаліст?
— Безперечно. А ви?
— Теж. Ми й так занадто пережили для ідеї.
—- Вона й сама чимало пережила.
Сівши на візника, вона сказала:
— Прощайте, пустунчику!
— Прощайте, мріє!
Він радісно дивився, як зникла за рогом його небезпека. Помахав услід рукою. Кінець.
Властиво, він міг би йти вже додому, але був без пальта. На щастя, двері за ним не причинились, і він вільно і.ійшов до передпокою. Там стурбовано метушився юнак і обличчям тендітної панни.