Історія України. Посібник
- Автор: Бойко Олександр Дмитрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий центр "Академія"
- ISBN: 966-580-122-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України. Посібник». Краткое содержание книги:
У процесі підготовки до друку цього видання уточнено деякі формулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях та суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості мотивів вчинків конкретних історичних постатей. Виклад подій доведено до середини 2001 р.
Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати суть і наслідки подій минулого нашого народу.
Нагнітанню атмосфери ідеологічної нетерпимості під виглядом принциповості сприяло те, що саме 1947 р. КП(б)У знову очолив Л. Каганович. Саме він зробив «вагомий внесок» у підготовку згаданого пленуму. Ще в серпні, виступаючи на нараді молодих письменників у ЦК КП(б)У, Л. Каганович розставив акценти майбутньої кампанії шельмування, провокаційно заявивши: «Ми не зуміємо виховати когорти молодих письменників без критики старих».
У серпні 1947 р. розширюється фронт ідеологічної атаки сталінізму на українську інтелігенцію: вогонь несправедливої критики переноситься на велику групу науковців республіки. Так, саме в серпні ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». Різкій критиці були піддані праці С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка, Л. Славіна, Ф. Ястребова та ін. їх звинувачували у відході від більшовицького принципу партійності, в антинауковості, відродженні основних ідей історичних концепцій Антоновича, Грушевського, висвітленні історії України ізольовано від історії інших народів СРСР, відмові від акценту на боротьбу класів тощо. Справжня ж суть цих критичних зауважень полягала у обстоюванні владою монополії на трактування історичного процесу, що є однією з важливих умов функціонування будь-якої тоталітарної держави.
Другий етап кампанії морально-політичного тиску на суспільство відкриває розгорнута наприкінці 1948 р. боротьба проти «низькопоклонства» перед Заходом, а згодом — і проти «космополітизму». Відіграючи роль ідеологічного забезпечення консервації пануючого режиму, кампанія проти «космополітизму» мала на меті посилити культурно-ідеологічну ізоляцію країни; не тільки розколоти інтелігенцію, а певною мірою протиставити її іншим соціальним групам суспільства; розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес русифікації; відновити важливий чинник функціонування тоталітарного режиму — образ внутрішнього ворога, що в роки війни дещо відійшов у тінь.
Сигналом до рішучої атаки проти космополітів стала редакційна стаття «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків», опублікована в січні 1949 р. у газеті «Правда». Відгомоном цієї статті в Україні стало навішування ярликів «безрідних космополітів» на літературних і театральних критиків О. Борщагівського та ін. Кампанія боротьби з космополітизмом призвела до негативних наслідків: у літературі та театрі, по суті, зникло поняття мистецької школи; поглибилася ізоляція від надбань західної культури; остаточно зникла атмосфера творчої змагальності; театральна та літературна критика перетворилася із засобу стимулювання творчого розвитку на засіб втримання митців у рамках офіційного «соціального замовлення»; катастрофічне для мистецтва була обмежена свобода творчості.
Монополія влади на визначення пріоритетних напрямів у науці, на тотальний ідеологічний контроль чітко простежується в процесі широкомасштабних дискусій з питань філософії, мовознавства, політичної економії, які було розгорнуто в 40—50-х роках. Прикладом диктату в науці стала сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (серпень 1948 p.), яка піддала нищівній критиці генетику. В Україні жертвами «лисенківщини» стали академік М. Гришко, професори С. Гершензон, Л. Демоне, І. Поляков та ін.
Поштовхом до нової хвилі критики творчої інтелігенції стала редакційна стаття газети «Правда» від 2 липня 1951 р. «Проти ідеологічних перекручень у літературі». У цій статті популярний вірш В. Сосюри «Любіть Україну», написаний ще 1944 p., називається «в основі своїй ідейно порочним твором», під яким могли підписатися Петлюра, Бандера; М. Рильському нагадували про «серйозні ідеологічні помилки»; гострій критиці піддавалася опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький».
За короткий строк (1946–1951) було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. І хоча в більшості випадків об'єктом нападок була та чи інша частина інтелігенції, справжньою мішенню для тоталітарного режиму було все суспільство. Саме у цьому контексті слід сприймати заяви Л. Кагановича про те, що кожний випадок невиконання планових завдань у промисловості й сільському господарстві розглядатиметься як прояв українського буржуазного націоналізму.