Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Від цього гуду знялися звідкись у небо голуби, заяскрівши в синяві крильми.
Кутько болюче скривився: у вуха вступила глухота, немов їх заткнуло ватою.
По якомусь часі після того, як гудок, відірвавшись від того місця, звідки виходив, полинув у далечінь і десь там розтанув, - з контрольної хвіртки сипнули чорні, засмальцьовані робітники - у чорній масній одязі, з замащеними та замазаними сажею обличчями, тільки зуби у молодих біліли, як у негрів.
Кутько відійшов трохи вбік і став напружено ловити кожну жіночу постать, що зрідка показувались, як ті чисті голубоньки, у чорній гущі робітничих спин. Та раптом йому стало недобре: що він тій дівчині скаже? Чи те, що він, статечний тридцятитрирічний чоловік, прибіг, як хлопчик, щоб сказати їй про своє ко-24
хання? І він уже був непевен, чи обізветься до "Олесі", як та вийде з заводу.
Та вже робітники пройшли, а її не було. Знову велика туга охопила його ... і він помалу, нога за ногою, пішов геть від заводу. Мучився ввесь вечір в інституті, не спав усю ніч дома, а другого дня, об обідній порі... знов пішов до заводу: надія підказувала думку, що, може, випадково вона тоді не виходила разом з робітниками ...
Знов тиша на тлі заводського двиготу, перекупки й сторож, що виглядав із своєї хвіртки-прихалабка. Тільки сторож тепер уже не покликав його до себе. - "Через те, що в мене тютюну немає", - пояснив собі Кутько. Знову пролетів, як буря поїзд, зірвавши за собою вихори сміття . ..
Але, може, саме це - заспокоєність, безпечність - і призвело до того, що незабаром сталось. Мавши себе спокійно, він не звернув уваги на поведінку сторожа, що обережно стежив за ним - вигляне, удавано позіхне і знов сховається. Далі він не помітив і того, як із хвіртки вийшло двоє охоронників. Охоронники спочатку розійшлися в різні боки, удаючи байдужих, а тоді раптом повернули до Кутька, що йшов, спустивши очі і через те до останнього їх не бачив, - та як гукнуть:
- Руки вгору!
Кутько, як іграшковий москаль, коли його смикнути за нитку, підкинув угору руки, отетерівши з ляку. Перед носом у нього засвітили цівки револьверів.
Далі йому наказано йти до комендатури - в завод. З голосу охоронників було знати, що вони самі потерпали - боялись.
. - 25
Впійманому ж чоловікові - Кутькові ноги так тремтіли, що він майже не міг іти. А коли пройшов хвіртку, побачив, що на допомогу .першим двом бігло ще два охоронники з револьверами в руках.
Віддаля спинилося, роззявивши на видовище роти, декілька робітників. Дивилися так, як дивляться на впійманого страшного звіря, та ще й тоді, як його ще не зовсім посаджено в залізну клітку, як до нього ще небезпечно зближатися.
: Немов блискавка, пройняв його свідомість здогад, що це його ... як "диверсанта" вхопили - про такі випадки останнім часом багато писано в газетах. За впійманого диверсанта сторожі й інші, хто ловив, одержували звичайно нагороди.
- "Який же я диверсант? - подумалось йому крізь туман приголомшеносте. - Я ж тільки ходив біля заводу ... з діловим виглядом."
Так, але й диверсанти, як відомо, спочатку ходять біля заводу і удають діловий вигляд.
У комендатурі його схопили за руки і заходились трусити в кишенях, шукаючи зброї, динаміту, мікробів і інших страшних речей. Невеличкий півпідвал притемнився від цілої купи озброєних постатей, що товпилися біля впійманого "диверсанта".
Та диверсант був далеко від них - отой туман приголомшености переніс його в інший світ, у світ байдужости, спокійного небуття. Тільки його ноги й руки, мляві й бездіяльні, лишилися на "цьому світі", і їх перекидали з одного боку на другий (це руки) та переставляли з одного місця на друге (ноги) перелякані напасники. Тільки язик його спромігся був на ся-26
ку-таку дію - попросив пояснити, чому це його, викладача місцевого інституту, вхопили на вулиці. ;
Та напасники далі мовчки перекидали руки, переставляли ноги, вивертали кишені, не відповідали. Тіль-ки один, начальник, невиразно буркнув:
- Там буде видно, хто ви...
Потім його завели до невеличкої з заґратованим вікном кімнати й замкнули в ній. В кімнатці не було ніяких меблів, і мляве тіло бідного "диверсанта" притулилось, знесилене, до голої, холодної стіни. Потроху ця стіна його очутила, розігнала отой туман приголомшености. Він став думати про своє становище ... А воно ж було нечувано-безглузде, дике, ідіотське! Через цілком невинну приватну справу (бо ж любов і за соціялізму приватна справа!) він ускочив у небезпечну політичну, ба більше - шпигунську справу . . . Сталося так, як у тій приказці - "Дай серцю волю - заведе в неволю". Та ще й неволя була тут справжня, а не якась там . . . поетична . . .