Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Тоссідін показав пальцем у бік табору.

— Ці люди, — сказав він, — теж люблять випити. Ми забороняємо їм пити, але деякі здорово зляться на нас. Вони вважають, що мають право пити.

Келен похитала головою:

— Ці воїни також вважають, що можна ось так просто взяти та й напасти на ворога, навіть якщо у того військо в десять разів більше. Ми повинні навчити їх, що треба робити, а чого не треба.

— Вони не хочуть нас слухати, — образився Пріндін. — Вони постійно сперечаються з нами, кажуть: «так завжди робилося» або «так треба». Ці люди визнають тільки те, чому їх колись навчили.

— І все ж нам доведеться навчити їх, — сказала Келен. — Вони повинні засвоїти саме ті методи боротьби, які принесуть перемогу. Тому ви й потрібні мені. Якщо ви зараз мені не допоможете, то багато людей, не виключаючи і ваших одноплемінників, незабаром будуть безжально винищені.

Нависло мовчання. Нарешті заговорив Пріндін:

— Ми допоможемо тобі. Ми з братом виконаємо твоє прохання.

— Спасибі, Пріндін, — посміхнулася Келен. — Але в цій справі рішення залежить не від тебе, а від Чандалена.

Брати крадькома подивилися на Чандалена, який, в свою чергу, спрямував на Келен погляд, сповнений шаленого обурення.

Нарешті, важко зітхнувши, він сказав:

— Ти — дуже вперта жінка. Через твою впертість тебе можуть убити, якщо ми втрьох не залишимося тут, щоб навчити тебе уму-розуму. Ми підемо разом з тобою вбивати цих злих людей.

Мати-сповідниця зітхнула з полегшенням:

— Дякую тобі, Чандален! Тепер я піду до галійців і розповім їм, з чого почати. — Зачерпнувши долонею сніг, вона стала очищати обличчя від засохлої крові. — Вам вдалося хоч трохи поспати цієї ночі?

— Трохи вдалося, — кивнув Чандалов.

— Добре. Після розмови з ними мені самій треба буде трохи поспати. А ви поки можете розповісти галійцям, як їздити без цих возів. Навчіть їх бути сильними, подібно вам. Увечері ми почнемо вбивати ворогів.

Чандален знову кивнув:

— Так, сьогодні ввечері.