Життєпис Білого Ворона [uk]

Опісля обіду, коли повеселілий Світозір чемно відкланявся, я провів батька до свого кабінетику, де по стінах було забагато зброї, а на полицях, на жаль, замало книг і запросив сісти. Лілея урочисто внесла каву, яку я останнім часом став собі дозволяти, незважаючи на дурну ціну за оті зернятка.

— Розкіш, — мовив батько мрійно, — як я люблю розкіш… І каву…. І спокій. А ти синку як себе почуваєш?

— До бою готовий! — пожартував я, — чи військо «тіней» розпускається на відпочинок?

— Оце ж і я так думав, — мовив Ольг, — постане, мовляв, вільний Ельбер — і буду пити каву в холодочку. А вороги сказали: «Не діждеш!» Ні, синку, наше військо тепер від наступу має перейти до оборони. Інакше — з’їдять нас сусідоньки наші. Я тепер — «Тінь Повелителя»… Розвідка і внутрішня безпека одночасно. «Павутину» на теренах Імперії не тільки не згорнемо, але й розширимо… І треба брати під нагляд ще й Ішторн з Белатом… Шоррогу, до речі теж… В Імперії цим займався пан Гаратто, але, оскільки ми нині незалежні, доведеться шпигувати самим.

— О, Боги, — зітхнув я, — знову шпигувати…До речі, що там з паном Гаратто?

— Йому довелося накивати п’ятами, — мовив Ольг, — він поставив не на ту конячку… Я говорив тобі, що він підтримував Короната, і трохи не пхав його на трон? Новий імператор хотів повісити пана ішторнійця за зраду династії, але той вчасно зник… Напевне — вирине десь в Ішторні…

— В Ішторні? — спитав я здивовано, — зрадник?

— Не зрадник, синку, а подвійний гравець, — засміявся Ольг, — він був головним джерелом відомостей для Ордену. Всі ці роки він служив Ішторну. Тому ви тоді й потрапили у засідку, коли хотіли здобути про нього відомості. Орден береже свої таємниці.

— А хто ж тепер за головного у «тайняків»?

— Неякий Хорд Лускін. Зовсім ще молода людина, одноліток Повелителя. До речі — його однокласник…

— Чорра, — пробурмотів я, — знову чорра…

— Чого ти дивуєшся, синку, — лагідно мовив Ольг, — ельберійці люд розумний… Навіть, якщо той розум не йде їм на користь. Він був секретарем у пана Ріміна, коли той боровся за владу. Потрапив до нього по протекції начільника школи, полковника Загіна, брата у перших цього можновладця. Тепер нам буде трохи складніше, синку… Якщо у Гаратто були свої інтереси, то нині проти нас виступить фанатик… Я розпитував Вогнедана… Пан Лускін почав доносити ще змалечку. І, здається, він уже почав діяти. У мене є відомості, що в кедазькій Страгії затівається щось лихе… Що — я ще не знаю, але це потрібно з’ясувати. Відомо лише, що туди з’їжджаються панки-біженці. І там — повно «тайняків».

— Тобто, я мушу дізнатися, що затіває ваш новий колега? — пожартував я, і зі здивуванням побачив, як побіліло батькове лице.

— Проклятий той день, — вимовив Ольг стиха, — коли я перетворився на безжальний меч… Ні, не на меч… На метальну платівку, якою б’ють із засідки. Але я все-таки вважав, що є хоч чимось кращим від…моанського ката