Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Явище, яке відображається терміно-поняттям «моральна шкода», складається принаймні із двох елементів: соціально-морального та індивідуально-психічного. Сутність першого полягає в приниженні оцінки гідності індивіда — як у його особистій самооцінці, так і в уявленнях інших суб’єктів (тобто в соціальній оцінці його престижу, авторитету, репутації). Причому йдеться не тільки про реальний факт такого приниження, але й про зазіхання, «замах» на останнє, про його загрозу. Другий же складник феномена, що розглядається, має — з огляду на його онтологію, «субстанцію» — іншу природу, є явищем індивідуально-психічним. Йдеться про негативні психічні стани і (чи) процеси людини. Взагалі кажучи, такі стани й процеси (скажімо, психічні травми, «ушкодження» психіки людини, негативних емоцій, переживання) можуть викликатись різноманітними причинами, зокрема неправомірними вчинками інших суб’єктів або ж навіть якимись подіями, а не діями. І вже тому поняття «психічна шкода» є родовим щодо поняття «моральна шкода». Але як би то не було, явище, адекватним категоріальним відображенням котрого здатне слугувати поняття моральної шкоди, має включати водночас обидва згадані елементи: як соціально- моральний, так й індивідуально-психічний.
Спираючись на щойно викладені міркування, видається підставним вважати, що моральна шкода — це приниження оцінки гідності людини, яке викликає в її психіці негативні стани й процеси.
Моральну шкоду можна класифікувати за різними критеріями на певні види. Для цілей коментування найбільш важливим є її поділ на правомірну (не пов’язану із порушенням «природних» та юридичних прав і свобод «потерпілого») і неправомірну (тобто спричинену саме таким порушенням). Останній різновид шкоди саме і становить підставу для виникнення в людини, що потерпіла, права на її компенсацію, а в суб’єкта, неправомірними діями якого спричинено таку шкоду, — обов’язку компенсувати її.
Компенсація моральної шкоди — це вчинення стосовно людини, котрій спричинено таку шкоду порушенням її загально- соціальних («природних») прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення в неї негативних психічних станів і процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності.
Що ж до зазначеного обов’язку, то слід зауважити таке. По- перше, він має насамперед загальносоціальну природу, оскільки коріниться в соціумі, у реальних суспільних відносинах (хоча потім, за певних умов, може набути й юридичного характеру). По- друге, реалізуватись цей обов’язок може цілком добровільно, так би мовити, «природним» чином (а не лише під загрозою державного примусу або ж унаслідок застосування останнього). А по- третє, його реалізація може відбуватись не тільки шляхом сплати грошових коштів, але й у будь-який інший спосіб, не пов’язаний із фінансовими витратами.
Право на компенсацію моральної шкоди — це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних («природних») прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов’язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж на послаблення у неї негативних психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов’язку.
У деяких випадках оцінка гідності людини стає безпосереднім, самостійним і, можливо, навіть єдиним об’єктом умисного, цілеспрямованого її приниження (наприклад, у разі вчинення наклепу, образи).
Але ця оцінка страждає також і тоді, коли відбувається порушення яких би то не було прав чи свобод людини (причому незалежно від того, зафіксовані вони в національному законодавстві чи ні). Підрив, руйнація гідності людини — це неминучий супутник, соціальна «тінь» будь-чийого зазіхання на усяке її право, оскільки й у таких випадках у потерпілого зазвичай виникають почуття приниженості, образи й інші негативні переживання, стан психічної пригніченості тощо. Щоправда, у цьому випадку гідність вражається, так би мовити, опосередковано, стає непрямим об’єктом правопорушення. Там, де є порушення якогось права людини чи якоїсь свободи, завжди потерпає її гідність. Саме такий різновид неправомірної моральної шкоди є, вочевидь, найпоширенішим (хоча зараз вимога щодо її компенсації висувається потерпілим — принаймні у вітчизняній юридичній практиці — ще не завжди). Отже, немає такого порушення права чи свободи людини, яке не призвело б до виникнення в неї конкретного права на компенсацію моральної шкоди, конкретної можливості вимагати такої компенсації. У цьому й вбачається «наскрізна» гуманістична місія означеного права, покликаного оберігати гідність людини — фундаментальне соціально-моральне джерело усіх без винятку її прав та свобод.