Дівчина, що гралася з вогнем
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5421-0
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дівчина, що гралася з вогнем». Краткое содержание книги:
Пізно ввечері у своїй квартирі вбито журналіста та його подругу, які вивчали канали постачання до Швеції секс-рабинь з Прибалтики та Східної Європи. Усі підозри падають на найдивнішу дівчину у світі з темним минулим — Лісбет Саландер.
Мікаель Блумквіст починає власне розслідування загибелі своїх колег і друзів, щоб знайти справжнього вбивцю і довести невинуватість Лісбет, яка колись врятувала йому життя.
По всій Швеції розпочато полювання на «вбивцю-психопатку», проте Лісбет Саландер не боїться кинути виклик усім — і мафії, і громадськості, і навіть самій смерті.
Між нею і будинком праворуч простяглося глинисте поле, яке, розширюючись, спускалося вниз до невеличкого озерця, що лежало за двісті метрів од будинку. Під’їзна дорога вела вгору через поле і зникала в переліску біля проїжджої дороги. Коло під’їзної дороги стояв ще один будинок, певно, там жив орендар. Вікна в ньому були завішені фіранками. На північ від будівлі розкинувся лісок, що відгороджував його від найближчих сусідів — купки будинків, що стояли на відстані шестисот метрів. Таким чином, садиба була розташована відносно ізольовано.
Лісбет була в околицях озера Антен, серед пагористої місцевості, де ниви перемежалися невеликими селищами і компактними гаями та перелісками. Дорожня карта не давала точного опису цього району, але, виїхавши з Ґетеборга, вона їхала за чорним «Рено» по шосе Є20, прямуючи на захід, у бік Соллебрунна і Алінгсоса. Після сорока хвилин їзди машина несподівано звернула на лісову дорогу з покажчиком, на якому було написано «Госсеберґа». Лісбет залишила машину в переліску за якимось сараєм за сто метрів на північ від повороту і повернулася назад пішки.
Їй жодного разу не доводилося чути про Госсеберґу, але, наскільки вона зрозуміла, назва стосувалася садиби з оборою, яку вона бачила перед собою. По дорозі вона минула поштову скриньку. На ній був напис «PL 192 — К. А. Бодін». Ім’я їй нічого не говорило.
Описавши півколо біля будинку, вона ретельно вибрала місце для спостережного пункту. Вечірнє сонце було в неї за спиною. Вона була тут з пів на четверту, і з часу її прибуття тут не сталося нічого цікавого. О четвертій з будинку вийшов водій «Рено». Перекинувшись на порозі кількома словами з кимось, кого вона не могла бачити, він поїхав і більше не повертався. Після цього в будинку не спостерігалося ніякого руху. Вона терпляче чекала й далі, стежачи за будинком у маленький бінокль «Мінолта» з восьмикратним збільшенням.
Мікаель Блумквіст нервово тарабанив пальцями по столику вагона-ресторану. Поїзд Х2000 зробив зупинку в Катрінехольмі і простояв там майже годину через якусь поламку, про яку диктор повідомив по гучномовцю і від імені Державних залізниць попросив у пасажирів вибачення.
Мікаель зітхнув і сходив по нову порцію кави. Тільки через п’ятнадцять хвилин після оголошення потяг сіпнувся і рушив з місця. Мікаель поглянув на годинник. Восьма.
Треба було летіти літаком або найняти машину.
У ньому все збільшувалося передчуття, що він запізнився.
Близько шостої години хтось запалив лампочку в кімнаті першого поверху, а незабаром після цього спалахнув ліхтар на дворі. У приміщенні праворуч від входу, де, за її припущенням, була кухня, показалися якісь тіні, але їй не вдалося нікого розгледіти.
Несподівано відчинилися вхідні двері, і на ґанок вийшов білявий велетень, якого звали Рональд Нідерман. Він був одягнений у темні штани й обтислий джемпер, що підкреслював його м’язи. Лісбет кивнула сама собі. Нарешті вона отримала підтвердження, що приїхала куди потрібно. Вона знову відзначила, що він здоровенний бик. Але все ж він зроблений з крові і плоті, як решта всіх людей, хай там що пережили Паоло Роберто і Міріам Ву. Нідерман обійшов навколо будинку, зайшов у будівлю обори, де стояла машина, і пробув там кілька хвилин. Звідти він вийшов з маленькою барсеткою і повернувся в будинок.
Уже за кілька хвилин він з’явився знову. З ним був щуплий літній чоловічок маленького зросту. Літній накульгував і спирався на милицю. Було дуже темно, щоб розгледіти на такій відстані його обличчя, але Лісбет відчула, як по спині пробіг знайомий холодок.
Daddyyy I am heeeree…[87]
Вона спостерігала за тим, як Нідерман і Залаченко йшли під’їзною дорогою. Вони трохи постояли біля сарая, де Нідерман зупинився, щоб набрати дров. Потім вони повернулися до головного будинку і зачинили за собою двері.
Коли вони пішли, Лісбет Саландер кілька хвилин лежала в засідці не рухаючись. Потім вона опустила бінокль, відповзла назад метрів на десять і сховалася за деревами. Відкривши наплічник, вона дістала звідти термос, налила собі чорної кави і стала пити, заїдаючи бутербродом із сиром з пакетика, який купила на заправці дорогою до Ґетеборга. Тим часом вона думала.
Продумавши все до кінця, вона дістала з наплічника «Ванад» Сонні Ніємінена. Вийнявши магазин, вона перевірила, чи не заблоковано чим-небудь спусковий пристрій або ствол, і зробила холостий постріл. У магазині було шість патронів калібру 9 міліметрів. Цього повинно було вистачити. Вона вставила магазин на місце і послала одну кулю в ствол, потім поставила пістолет на запобіжник і поклала в праву кишеню куртки.
87
Татусю, я тут… (Спотвор. англ.)