Молоді літа короля Генріха IV

— Стань на коліна! — рішуче звеліла герцогиня Монпансьє.— Перебирай чотки й молись.

Із його маячних слів вона збагнула, що її влада над ним безмежна. Вона заполонила його сни вже давно, бо він не вперше слухав, як вона промовляє з балкону. Тепер йому довелось на колінах висповідатись їй, розповісти про свою ганебну й жалюгідну долю: він прогрішився плоттю, і його з монастиря послали до Парижа, щоб він там здійснив подвиг. Настоятель утовкмачив йому, що плотський гріх можна спокутувати тільки подвигом.

— Яким же? — спитала герцогиня.

Цього він не знав. Ті ченці, що виховували його, досі нічого про це не сказали. Ченці весь час готують царевбивць, а щоб скористатись ними — до цього не доходять. «Оцей-от — мій», — подумала вона і владно промовила:

— Ти належиш мені. Я зроблю з тобою що схочу. Я можу обернути тебе в невидимця. Відвернись до стіни.

А сама відійшла в другий кінець покою і вдала, ніби шукає ченчика. Ось вона спитала: — Жаку, де ти? — потім ще й ще раз, але він не озивався. «Ого, то я й справді зробився невидимий», — сказав він сам собі, але ніщо більше йому не спало на думку, і серце в нього не забилося частіше.

— Жаку, підійди й доторкнись до краєчка моєї сукні, тоді ти знову зробишся видимий.

— А я не хочу робитись видимим, — пробурчав він. — Хіба що дасте потриматись не тільки за краєчок сукні.

Одначе рушив до неї, хляпаючи сандалями; та перше ніж він дотягся рукою до її прозорого вбрання, вона сказала півголосом, але грізно:

— Жаку! Ти повинен убити короля.

Хоч який тупий був селюк, але від тих слів він похитнувся, змінився на виду й довго не міг видобути з себе голосу, аж урешті злякано охнув. Ту хвильку, поки він мовчав, йому ввижалося, що з уст цієї вельможної дияволиці вилітають усі жахи вічного прокляття, видні, мов язики полум'я. Під її прозорою сукнею він розглядів кінське копито, та ще як виразно!

— Слухайся мене, Жаку, і ти будеш щасливий. Коли ти вб'єш короля, тобі здійсняться три бажання. Перше — ти можеш вимагати кардинальської шапки. Друге — ти будеш багатий. Ну, а третє — я подарую тобі сама, — пообіцяла вона, без сорому, натякаючи на свої жіночі принади. Голос її перейшов у ніжну воркотню, вона знаджувала його, як лишень уміла, а коли помітила, що він уже тремтить, як листок на осиці, і з рота йому тече слина, розтлумачила цьому бевзеві, що король — майже така сама людина, як усі. І вмирає він тільки раз, а потім уже не встане.

— А тебе хай шукають скільки завгодно, ти ж невидимий. Жаку, де ти?