Історія України. Посібник
- Автор: Бойко Олександр Дмитрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий центр "Академія"
- ISBN: 966-580-122-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України. Посібник». Краткое содержание книги:
У процесі підготовки до друку цього видання уточнено деякі формулювання, розширено, конкретизовано висвітлення окремих подій і фактів, які розглядаються в єдностях та суперечностях різноманітних тенденцій з осмисленням їх витоків, обумовленості мотивів вчинків конкретних історичних постатей. Виклад подій доведено до середини 2001 р.
Посібник прислужиться студентам, викладачам вищих навчальних закладів. Корисним він буде учителям середніх загальноосвітніх шкіл, усім, хто прагне пізнати суть і наслідки подій минулого нашого народу.
Процес індустріалізації у «возз'єднаних» землях мав свої особливості.
По-перше, значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку. Якщо 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7 % загальної кількості підприємств України, то 1949 р. — вже 12,6 % (у важкій промисловості — відповідно 8,1 і 16,8 %).
По-друге, суттєві якісні зміни в традиційних галузях західноукраїнських областей. Якщо раніше лісова промисловість краю вивозила за межі регіону майже всю лісову сировину в непереробному або напівпереробному вигляді, то тепер її продукція стала базою для розвитку місцевих галузей — деревообробної, паперової, хімічної (Ужгородський диктово-меблевий і Мукачівський меблевий комбінати, Свалявський лісохімічний завод, картонна фабрика у Львові та ін.).
По-третє, поява нових галузей промисловості: машинобудівної та приладобудівної — на Львівщині; взуттєвої та трикотажної — у Прикарпатті; рибопереробної — в Ізмаїльській області та ін.
По-четверте, відкриття в західноукраїнському регіоні значних родовищ корисних копалин: 1946–1949 pp. у Дрогобицькій області розвідані Угерське, Більче-Волицьке та Рудковське газові родовища, що мали не лише республіканське, а й союзне значення. У 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого в ті часи в СРСР та Європі магістрального газопроводу Дашава — Київ, а 1951 р. західноукраїнський газ почала отримувати Москва.
Помітний прорив у промисловому розвитку західноукраїнських земель супроводжувався і негативними чинниками. Скроєна за сталінською моделлю індустрія краю переймала й успадковувала традиційні її вади: диспропорційний розвиток, що виявлявся у відставанні легкої та харчової галузей промисловості, домінування кількісних показників над якісними, відсутність закінченого технологічного циклу, залежність від союзного центру та ін.
Економічна модернізація потребувала значної кількості освічених кваліфікованих робітників. Тому велика увага під час перетворень у західноукраїнських землях приділялася питанням освіти. Активна боротьба з неграмотністю, розширення мережі початкової та вищої освіти давали змогу радянській владі не тільки завойовувати симпатії західних українців, а й створювати передумови для появи нового покоління західноукраїнської інтелігенції, спираючись на яку можна було б значно посилити свій вплив на місцеве населення. У 1950/51 навчальному році в школах західних областей республіки вже працювало понад 60 тис. вчителів, тобто майже у шість разів більше, ніж у довоєнний період. Початковою освітою було охоплено всіх дітей шкільного віку, кількість учнів у 5—10 класах збільшилася майже втричі. Наприкінці 1950 р. в Західній Україні функціонувало 25 вузів — у 1,5 раза більше, ніж 1940 р. Кількість студентів за цей час збільшилася майже в 10 разів. Однак зростання освітнього рівня супроводжувалося активною русифікацією: 1953 р. навчання у всіх вузах Західної України велося переважно російською мовою.
Особливістю політичного життя в західному регіоні було формальне представництво у владних структурах місцевого населення, яке, як правило, висувалося на другорядні посади і могло певною мірою активно впливати на розвиток подій лише на рівні села або району. Населення Західної України насторожено ставилося до комуністичної партії і тому 1950 р. із 23 тис. членів львівської обласної організації воно становило лише 10 %. З огляду на це, глибоко закономірно, що у номенклатурі обкомів партії.Західної України, у чиїх руках фактично зосереджувалася вся повнота влади в регіоні, місцеві працівники становили тільки 12,1 %.
Радикальні соціально-економічні зрушення відбувалися в сільському господарстві західноукраїнських областей. Ще 1944 р. було відновлено процес примусової форсованої колективізації. На початку 1946 р. у Західній Україні налічувалося 158 колгоспів, 1948 р. — 1762, 1949 р. — 6098, 1950 р. — 7190 (колгоспи об'єднували за одними джерелами 93 %, за іншими — 98 % селянських господарств).
На початку 50-х років суцільна колективізація в західноукраїнських землях була в основному завершена. І хоча з високих трибун і в офіційних державних та партійних постановах неодноразово наголошувалося на необхідності дотримуватися принципів поступовості та добровільності, застерігалося проти надмірної поспішності, па практиці домінували форсовані темпи і примус. Ситуація ускладнювалася і тим, що колективізація здійсню-Ішлася без врахування місцевої специфіки, особливостей менталітету західних українців, політичної ситуації в регіоні. Звичними методами здійснення соціалістичних перетворень стали тиск, терор, масові репресії, депортації населення.