Безсоння
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4457-0
- Переводчик: К. Г. Борисенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Безсоння». Краткое содержание книги:
Популярні твори Стівена Кінга видають багатьма мовами — і перед вами український переклад роману «Безсоння».
Коли раптом приходить безсоння, здається, це скоро минеться. Та воно триває й триває, змушує страждати, розпалює лють і огортає туманом думки. Безсонні ночі сповнені кривавими видіннями, що дуже нагадують реальність. Для Ральфа Робертса це стало справжнім кошмаром, і він впевнений: ще трохи, і розум покине його…
«Правильно, — подумав Ральф. — Відповідь отримаєш від Аліси, коли вона стане на три метри вищою».
Серце тріпотіло у нього в грудях — навіть піднімаючись на три метри над кабіною пілота, він не був так наляканий, як у момент несподіваного повороту Еда. Ральф був упевнений, що Ед не бачить його, однак той, хто стверджував, що в божевільних почуття більш загострені, аніж у нормальних людей, знав, що каже, — і саме тому Ед усвідомлював, що щось змінилося. Запищало радіо, змусивши обох чоловіків здригнутися.
— Повідомлення для «Чирокі». Ви входите в повітряний простір Деррі на висоті, яка вимагає реєстрації літака. Повторюю, ви входите в контрольований повітряний простір над територією міста. Підніміться на висоту 16 000, «Чирокі», і перейдіть на 170 — один, сім, нуль. А поки що, будь ласка, ідентифікуйте себе, назвіть…
Ед почав люто бити кулаком по панелі. Скло тріснуло, бризнули фонтанчики крові. Вона забризкала приладову дошку, фотографію Елен з Наталі на руках і сіру футболку Еда. Він продовжував бити по радіо, поки голос не перетворився на гуркіт статичних розрядів, а потім узагалі змовк.
— Чудово, — тужливим голосом людини, що звикла розмовляти сама з собою, мовив Ед. — Набагато краще. Ненавиджу всі ці питання. Вони лише…
Побачивши свою закривавлену руку, Ед замовк. Він підняв її, уважно оглянув, потім знову стиснув у кулак. Величезний осколок скла упився в плоть над першою фалангою середнього пальця. Ед витяг його зубами, виплюнув, тоді (у Ральфа від цього жесту кров застигла в жилах) провів кривавим кулаком спершу по одній, потім по другій щоці, залишаючи червоні мітки. Він потягнувся до прикріпленої на стіні еластичної кишені, дістав дзеркальце й помилувався зразком бойового живопису. Мабуть, отримав задоволення, бо посміхнувся й кивнув, перш ніж покласти дзеркальце назад.
— Пам’ятай, що сказав цей соня, — низьким, тужливим голосом порадив собі Ед, а потім надавив на штурвал. Ніс «Чирокі» спрямувався до землі, стрілка альтиметра повільно відступала назад. Тепер просто під ними розкинувся Деррі. Місто скидалося на жменю опалів, розкиданих по темно-блакитному оксамиту.
З отвору в коробці, що розмістилася на кріслі другого пілота, виходили два тонких дротики, приєднані до дверного дзвінка, прикрученого до підлокітника Едового крісла. Ральф вважав, що як тільки в полі зору з’явиться Громадський центр Деррі, Ед покладе палець на білу кнопку, почавши у такий спосіб свій акт камікадзе. А перед самим тараном будинку натисне на кнопку. Бабах — і прощай, життя.
«Розірви дроти, Ральфе! Від’єднай їх!»
Чудова ідея, але був один недолік: на цьому рівні Ральф не міг порвати навіть павутину. А це означало, що йому доведеться опуститися в країну шот-таймерів. Та щойно він приготувався до спуску, як праворуч від нього пролунав м’який голос, що окликнув його на ім’я:
(— Ральфе).
Праворуч? Неможливо. Праворуч нічого не було, крім крісла другого пілота, борту літака й сутінкового повітря Нової Англії. Поздовжній шрам на руці Ральфа почав поколювати, як нитка розжарювання в електрообігрівачі.
(— Ральфе!)
Не дивися. Взагалі не звертай уваги.
Але він не міг. Якась величезна, потужна сила налягла на нього, і голова почала повертатися. Він пручався, усвідомлюючи, що кут крену літака збільшується, але й це не допомогло.
(— Ральфе, подивися на мене — не бійся.)
Він зробив останню розпачливу спробу не послухатись, але вона не вдалася. Голова Ральфа продовжувала повертатися, і раптом виявилося, що він дивиться на свою матір, що вмерла від раку легень чверть століття тому.
Берта Робертс сиділа у плетеному кріслі-гойдалці на відстані метра-півтора за бортом кабіни літака. Вона в’язала, погойдуючись над поверхнею землі. На її ногах були тапочки, оторочені хутром норки, — Ральф подарував їх матері на день її п’ятдесятиліття. Плечі Берти вкривала рожева шаль. Значок з політичним гаслом — «ПЕРЕМОЖЕМО РАЗОМ З ВІЛКІ!»[57] — скріплював шаль на грудях.
«Усе правильно, — подумав Ральф. — Вона носила такі значки замість прикрас — це була її маленька пристрасть. Як же я міг забути?»
Єдиною невідповідністю, що вразила Ральфа (більше, ніж те, що вона була мертва, але в цю мить розгойдувалася в кріслі на висоті шести тисяч футів), було яскраво-червоне в’язання в її руках. Ральф ніколи не бачив, щоб матір в’язала, не був навіть упевнений, що вона володіла цим мистецтвом, однак мати справді в’язала. Спиці так і миготіли в її вправних руках.
(— Мамо? Ма? Це справді ти?)
Спиці завмерли, коли вона відірвалася від кривавого полотна. Так, це його мати — принаймні, такою запам’ятав її Ральф. Вузьке обличчя, брови дашком, карі очі й тугий вузол каштанового із сивими пасмами волосся. І лише стиснуті губи виказували підступ… Поки вона не посміхнулася.
57
У 1978 р. республіканець Вільям Коен, що балотувався від штату Мен, переміг на виборах у сенат Вільяма Гетевея.